Версія для друку Версія для друку

Багатство – не завжди щастя

Недавно мені, як голові ветеранської організації села, довелося побувати в оселі нашого ветерана праці, в минулому ланкової колгоспу імені Шевченка с. Заріччя з 35-річним стажем роботи, удостоєної урядових нагород, колишнього депутата районної ради Ганни Андріївни Лакатош. Вона давно на заслуженому відпочинку. Хоча їй уже виповнилося 80, проте успішно порається по господарству. Нікому не доручає доглядати корову − сама годує, доїть, береже її, як зіницю ока. Живе з сином Іваном і його сім’єю. Є внуки і правнуки.
Людина приємна в спілкуванні, любить, коли до неї навідуються з ветеранської організації. Свого часу очолювана нею ланка на брідських схилах вирощувала картоплю. Аж не віриться – по 200 центнерів з кожного гектара виходило. Тривалий час вважалася передовиком виробництва, про неї писала стінна і районна преса.
Сидимо з Ганною Андріївною, розмовляємо. Надворі літо, крізь вікно заглядає скупане в росі сонце. Приємно сидіти в затишній кімнаті. Хазяйка оселі вгощає виноградним соком із минулорічного врожаю. Говоримо про сьогоднішнє життя-буття. Ті землі, на яких колись її ланка вирощувала високі урожаї сільськогосподарських культур, заросли бур’янами і чагарниками. Поля пустують. Колись у Броді були три фермерські приміщення, де утримувалося до двісті корів. Тепер дійшло до того, що мало хто в селі тримає худобу. Сінокоси запустіли. Немає кому заготовляти сіно. Пов’язано це насамперед з тим, що майже з кожної хати наші односільчани виїжджають на заробітки за кордон, звідки рідним і близьким надсилають гроші. Вдома, на жаль, роботи немає. Однак всі вже звиклися з цим, бо із-за кордону нажили чималі статки, вже рідко хто із сільчан немає автомашини. Нові будинки виростають мов на дріжджах, всюди сучасні огорожі, ті, хто працюють в Чехії, Польщі, Німеччині, Італії, Іспанії живуть не безбідно.
Якщо раніше, розмірковує Ганна Лакатош, багатством вважалося те, що людина мала землю, майже всією сім’єю обробляла її, то тепер щасливий той, хто вміє заробити гроші.
І розповіла Ганна Андріївна таку історію.
Василь Бабинець був із бідної сім’ї, не мав ще і двадцять років, коли виїхав на заробітки в Америку. То було на початку ХХ століття. Гроші на дорогу скинули всією сім’єю. Попрацював хлопець десять років, повернувся додому з грошима, віддав борги. Одружився на красуні Марії, яка стала справжньою господаркою в сім’ї.
Звів Василь новий будинок, літню кухню, хлів, купив коней, корову. Водночас придбав земельні угіддя.
Пройшли роки, Василь та Марія стали батьками чотирьох дітей. Перші три дочки і син – теж Василем назвали.
−Він буде моїм спадкоємцем, − з гордістю говорив батько про свого сина.
Власне, вони так і зробили. Вдома, аби зберігся рід, на ґаздівстві залишився жити син. Старшу доньку, – Василину, батько видав за багатія. У додаток дав їй і корову.
Друга донька Юля, звичайно, теж за згодою батька, вискочила заміж за середняка. Отримала таку саму частку землі, як Василина.
Із роками виросла й наймолодша донечка – Марта. Вона була напрочуд красива. Середнього зросту, приємної зовнішності, її обличчя прикрашала гарна усмішка. Слова не просто вимовляла милозвучним голосом, а говорила, мов нанизувала намисто. У компанії завжди справляла добре враження. Хлопці були просто в захопленні від неї. Кожен уявляв її своєю дружиною. Однак батьки прискіпливо придивлялися до кожного, радилися між собою і в кінцевому випадку відхиляли залицяльників.
Та сталося диво: Марточка закохалася в Антона, простого сільського хлопця. Працьовитий, без шкідливих звичок, лише має одну проблему – тримає у дворогосподарстві козу і курей. Землі теж не так багато, однак, щоб прогодувати себе і матір, наймався робити в Заріччі. Платили непогано. Водночас навчився вирощувати помідори, капусту, перець, кабачки. Зароблені гроші не пускав на вітер, а як дбайливий господар, заощаджував, гарно одягався, сам поводився пристойно, ніхто б не сказав, що він із бідної сім’ї. Але батько Марточки і гадки не мав видати за нього доньку. Він кидав око на багатих женихів.
Одного разу Марточка заявила батькам, що вона не уявляє себе без Антона. Без нього вона просто жити не зможе. Натомість мама і тато і слухати не хотіли про її наміри. Вони все ще марили зятем із заможних сільських родин. А таких було немало. Та Марточка і слухати не хотіла їх розмови: вона настоювала на своєму – Антон і все!
− Няньку, золотенький! − впала на коліна перед батьком і гірко-гірко заплакала.
− Віддайте мене за Антона! Я його дуже люблю! Без нього просто жити не можу!
Дивлячись на знеболену доньку, батько розчулився. У нього із налитих сумом очей покотилися сльози. Наразі не міг сказати слово і сумно заридав. Потім рвучко підвівся і тихо мовив:
− Гаразд, досить плакати! Антон так Антон! Радий буду бачити вас разом!
Марточка не стала довго чекати. Уже наступного дня вона з’явилася на батьківському подвір’ї із судженим. Пара виглядала дуже елегантно. Вони трималися за руки, приязно усміхалися один до одного..
− Накривай стіл! − мовив батько до дружини. – Будемо казкувати!
Розмова в’язалася, хлопець припав до душі батькам. Скоро відсвяткували весілля. Як і старшим дочкам, батько подарував їм земельну ділянку, корову і коня.
Промайнули роки. Антон із Мартою подбали про власне господарство. Тримали коней, корову, свиней, курей, гусей. Добре доглянута земля віддячувала йому щедрим урожаєм.
Із часом Василь забажав перевірити, як живуть його дочки.
То було зимової пори. Вирішив навідатися до старшої доньки. Підійшов він до вікна, глипає до кімнати і очам своїм не вірить. Вони з чоловіком сваряться між собою, сперечаються.
Подібну картину побачив і в середульшої дочки. Вони теж не можуть знайти спільну мову між собою. Зять гне собі, а дочка наполягає на своєму.
Коли навідався до молодшої, очам не повірив: вони дружно сидять за столом і, як голуби, воркочуть між собою. Діти теж поруч із ними,уважно прислухаються до їх розмови, час від часу задоволено усміхаються. На столі красуються яблука, груші, усе нагадує приємну обстановку.
Повернувшись додому, призадумався – як воно в житті буває. Ті, що живуть заможно, – не такі вже й задоволені тим, що мають. А отже, багатство – не завжди щастя!
− Там, де в сім’ї злагода, там і все гаразд, − підсумувала розмову Ганна Лакатош. − Марточка живе з чоловіком в мирі, радості і Божій благодаті. А це найголовніше в нашому житті.
Я довго розмірковував над її словами.

Михайло ЛОМАГА,
с. Брід

Прокоментуй!

Ваш коментар