Версія для друку Версія для друку

РАЙОН – РАЗ, РАЙОН – ДВА. А, може, й три, хіба це вже так важливо?

Звершилося!
Дочекалися. Так буде вірніше. Верховна Рада України затвердила зміни до адміністративно-територіального устрою. Закарпаття тепер матиме шість районів. Судячи по даних інтернет-ресурсів, найбільші втрати поніс тільки наш район. Іршавщина все-таки втрачає свою цілісність не тільки як адміністративно-територіальна одиниця, але і як суб’єкт входження до іншого району. Про що йдеться? Від нас відчикрижили чималий шмат чи не самих плодородних земель. Угіддя Кам’янської сільської об’єднаної територіальної громади увійдуть до складу Берегівського району, а території, приналежні до Доробратівської і Негрівської сільських рад, найімовірніше,– до складу Мукачівського району.
З нами ж, як риба-прилипала, хоча це ще питання – хто і до кого – Керецьківська ОТГ, до складу якої аналітики та експерти і лобісти адмінреформи настійливо тулять Кушницю і Лисичово, буде включена до Хустського району. Навіть це втішає мало.
І от, чому!
Згідно визначених критеріїв реформи, що проводиться, за кількістю жителів, наявністю інфраструктурних об’єктів у населених пунктах у Іршавському районі мало утворитися як мінімум 7-8 об’єднаних територіальних громад, або одна надпотужна цілісна Іршавська, у котру входили б всі нинішні сільські та міська ради. Що завадило? Генезис давньої української приказки: де два українці – там три гетьмани.
Далі. Історики твердять, що демократи здатні об’єднатися тільки перед розстрілом. Ми, іршавчани, в особі її владних провідників та й усіх псевдоактивістів виявилися неспроможними навіть на останній спротив. У пам’яті ще свіжі повідомлення із обласних стрічок новин про боротьбу гуцулів у відстоюванні своєї «екстериторіальності», про аналогічну сесію районної ради у сусідньому Виноградові. Ми ж сиділи тихо, немов дрімота чи гіпнотичне навіювання вразило наших лідерів – формальних і неформальних. Дрібне вовтузіння у намаганні не упустити з-під п’ятої точки завітне крісло, наркотичним сп’янінням настільки задурманило загал, що ми по суті і незчулися, як отримали в результаті унікальну по своїй безпрецедентності операцію по розділенню Іршавського району. Так, тепер в цьому плані ми в Закарпатті єдині.
За цю реформу – довгоочікувану і десятиліттями проголошувану та грантоїдами заговорену, Іршавщина могла по-справжньому отримати шанс стати відмінним утворенням в позитивному значенні цього слова, як агломерація, сформована у попередні десятиліття, але успішно трансформована у сучасні умови. На жаль, над цим серйозно ніхто не працював. Не ведучи вже мову про те, що і народ ніхто не питав, як, і з ким населення певних сіл, міста бажає об’єднуватися, у які райони входити.
А чи будуть питати потім – то питання під великим знаком запитання.
Гуляють непевні чутки, нібито керечани грозяться відправити ходаків до обласного центру, щоб переметнутися до більш «престижного» центру тяжіння – Мукачівського району. Годилося б сказати, Бог їм у поміч. Правда, чомусь не хочеться.
Як будемо жити, покаже час, наскільки спроможні у майбутньому форматі нового адміністративного устрою – здається, доволі красномовно прогнозує наше минуле через прийдешні вибори до місцевих рад.
«Маємо в жовтні, як і заплановано, провести місцеві вибори за новим адміністративним поділом, щоб країна могла рухатися далі в частині покращення сервісу держави для громадян. Гальмувати й затягувати процес не можна. Реформа насамперед робиться для людей, задля їхнього комфорту. Зараз існують на мапі 490 районів, їх пропонують збільшити та створити втричі менше. До речі, наявні райони України було сформовано ще за часів СРСР, у першій половині минулого століття, і вони не відповідають сучасним стандартам за дуже багатьма критеріями.
Крім того, є райони, де живуть трохи більше 5 тисяч людей. А є райони, де живуть понад 180 тисяч. Через це є великі перекоси і виникають складнощі в управлінні. Відповідальність у таких районах однакова, а навантаження різне, і тому це, звичайно, теж треба виправляти», — заявив нещодавно Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. Це ніби про нас і водночас не про нас. Судіть самі. Ми – стотисячний район, у крайньому випадку – це звичайне іршавське посилання на статистику. І водночас за попередній, історично мізерний період, наші районні — і обрані, і призначені — можновладці кількох каденцій двох десятиліть ХХІ-го століття умудрилися випустити крізь пальці важелі впливу: від силового блоку – до соціального і фінансового. Не всім одинакові, але камінці «падуться» майже в кожен город.
Курчат восени лічитимуть. Ми ж обиратимемо. І далеко не пташенят. На наше електоральне поле злетяться різної масті і різної величини партійні круки, аби поживитися на недобитому тілі Іршавщини. Здається, тільки тепер ми по-справжньому відчуємо свою периферійність.
А, може, й ні?
Ви в це вірите?..
***
P.S.
У день здачі номера газети до друку, за попередніми даними, в Іршаві мали представляти нового голову районної державної адміністрації. На даному етапі впровадження адміністративно-територіальної реформи мало що відомо про майбутній формат і структуру органів місцевого самоврядування і державного управління. Водночас подібне призначення, а на офіційному сайті Офісу Президента України є відповідне розпорядження, може свідчити про збереження окремих елементів дотепер діючої владної вертикалі. На сході маємо гібридну війну. А що, стоїмо перед гібридною владою?
Запитань більше, ніж відповідей.
А скільки буде відповідальних, за словами прем’єра, перед громадою, районом, в даному випадку уже перед колишнім, і, знов-таки, перед вертикаллю влади?

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар