Версія для друку Версія для друку

Марія Демчик: «Районна газета найбільш затребувана»

Скажемо одразу: начальник Кам'янського відділення поштового зв'язку Марія Іванівна Демчик – не випадкова людина в системі «Укрпошти». Її трудовий стаж нараховує 28 років. Починала вона з того, що допомагала мамі, Ганні Юріївні, колишній сільській листоноші розносити по домівках та в трудові колективи періодичні видання, листи,телеграми, ще будучи школяркою. Коли закінчила загальноосвітню школу, не вагалася, куди йти працювати.
– Мама була на хорошому рахунку, – розповідає Марія Іванівна. – Тоді її поштарська сумка була переповнена газетами і журналами. Періодику однаково читали як колгоспники, так і вчителі, медики, культосвітні працівники. Газета регулярно висвітлювала життя району, писала про життя села і міста. Найприємнішим було те, коли ти побачив на сторінках улюбленого видання сусіда чи просто знайомого. А саме в цьому найбільша перевага районки. Обласні та всеукраїнські видання пишуть про те, що відбувається десь там, за тридев'ять земель, а районка розповідає, що діється поруч.
Сучасні паперові видання, завдяки новітнім технологіям, мають чималу перевагу над тогочасними: матеріали виходять оперативно, фотографії не доводиться перед тим, як надрукувати, направляти в Ужгород чи Львів для виготовлення кліше. Кожен журналіст володіє сучасними технологіями. Але як і тоді, так і тепер багато залежить від співпраці редакції газети і колективу ЦПЗ №3. Головне, щоб новинка вчасно дійшла до читача.
Якщо раніше у відділенні працювало кілька листонош, то тепер залишились лише два працівники - вона, Марія Іванівна та Любов Рущанин. Серед найбільших проблем вони називають заробітну плату. Якщо у часи, коли листоношею працювала мама, всі рвалися працювати на пошті, то тепер навпаки – мало таких, хто доставлятиме періодику в дощ і сніг. Заробітна плата просто мізерна. Натомість в їх київських очільників вона майже захмарна. Чому так відбувається, наразі, напевне, не скаже ніхто. Ніби й галузь одна, і вимоги до всіх високі, а коли мова йде про конкретну листоношу, то тут ситуація далеко не зрозуміла...
На запитання, як йде передплата періодичних видань, М.І.Демчик відповіла:
– Є категорія людей, які просто не можуть без новинки. На даний час районна газета найбільш затребувана.. Саме з її сторінок читачі можуть дізнатися, чим живе район, як проходить децентралізація, створення об'єднаних територіальних громад, як проходить медична реформа.
Із реформуванням змінилося і обличчя газети. Вона здебільшого пише про те, що хвилює людей. А людей турбує створення нових робочих місць, пенсійна реформа, прихід у район іноземного інвестора. На жаль, зміни у нашому житті відбуваються надто повільно. Молодь змушена їхати на заробітки за кордон.
Принцип роботи Марії Іванівни простий, але доступний і переконливий: вона при першій же можливості радить передплатити саме районне видання. Особливо намагається достукатися до сердець вчителів. Їх на території Кам'янської ОТГ багато. Вони в першу чергу повинні знати, що відбувається на Іршавщині, які професії найбільш затребувані, що чекає на випускників навчальних закладів завтра. Водночас старше покоління із роками вже звикло до друкованих носіїв інформації. Газету, на відміну від радіо і телебачення, можна відкласти, передати другу або просто прочитати іншим разом. Часто трапляються випадки, коли їй дзвонять знайомі, цікавляться, про що йдеться в сьогоднішньому номері газети. Звісно, вона про все розкаже, але при цьому не забуде зауважити, щоб ті, хто дзвонить, самі передплатили новинку. Це часто спрацьовує, бо вже іншим разом вони самі повідомлять їй про те, про що йдеться у свіжому номері газети. У такі хвилини вона тільки порадіє за них, бо вже тепер самі мають можливість прочитати районку.
Таких би нам, газетярам, як Марія Іванівна, побільше!

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар