Версія для друку Версія для друку

КОЛИ ЗА ПЛЕЧИМА ДОСВІД І ЗНАННЯ, ЛІС – У НАЛЕЖНОМУ СТАНІ

Ярослав Васильович з дитинства долучався до природи. Його батько, один із керівників Кушницького колгоспу, у ті роки абсолютно позитивно ставився до того, аби діти посильною працею заробляли нехай і невеликі, але власні гроші. Тож брав посильну участь у заготівлі дикоростучих. Подібна форма виховання дещо суперечить сучасній концепції щодо використання дитячої праці, але вона мала свої переваги: підлітки були постійно зайняті корисною справою і привчалися цінувати копійку у сімейному бюджеті, важливу роль відігравали такі заняття і у професійній орієнтації юного покоління. Тож у родині Чічурів із Довгого не надто здивувалися вибору одного із синів коли той вирішив поступати після закінчення місцевої школи у Київський національний аграрний університет.
Середнього віку чоловік, лісничий Білківського лісництва ДП «Довжанське лісомисливське господарство» хоча і рідко, але при розмові може згадати перші роки своєї кар’єри лісівника, яка починалася після закінчення вищого навчального закладу помічником лісничого у лісництві імені Морозова у сусідньому Мукачівському лісгоспі. Можна вважати, що молодій людині пощастило розпочинати професійну діяльність там, де вже існувала серйозна школа вирощування, догляду за лісом,його відновлення. Згодом Ярослава Васильовича призначають керівником знаменитої, щонайменше на Закарпатті, виробничої лісонасіннєвої станції» Березинка» – структурного підрозділу Мукачівського лісгоспу. Чого варта тільки одна щоденна співпраця із легендою лісівників краю Феліксом Федоровичем Гербутом. Під їх опікою знаходився величезний базовий розсадник на тридцяти чотирьох гектарах, де вирощувався декоративний посадковий матеріал.

SONY DSC

– Мені завжди щастило на попередників, – розповідає Ярослав Васильович.
Це вже у бесіді ми перейшли до теперішнього його місця роботи – Білківського лісництва:
– На посаді лісничого замінив Віктора Прокоповича Федорюка, – розповідає Ярослав Чічура. – Він потрудився на цій посаді тільки в Білках 16 років. А ще до того – у Загатті. Подібний практичний досвід, знання ніякий вищий навчальний заклад не дасть.
Тож певний період знаний лісівник уже пенсіонером працював разом із молодим керівником його помічником. Такий метод є своєрідною формою передачі традицій, перейняття позитивного надбання від попередніх поколінь.
Серед певних основ, якими керується у своїй роботі Білківський лісничий, – бережне ставлення до кадрів, особлива увага при їх доборі.
Нотки гордості, хоча й не надто акцентуючи на фразі. Провучали у ній, коли лісничий зауважив:
– Ще й досі працюють троє майстрів лісу, прийнятих Федорюком.
У лісовій галузі, як і у будь-якій відповідальній справі, кадри вирішують якщо і не все, то вже залежить від них дуже багато.
Тепер Ярослава Васильовича у підпорядкуванні дев’ять майстрів лісу. Це дев’ять окремих особистостей, з якими треба налагодити взаєморозуміння, знайти в кожному ту необхідну струну, на якій заграє відповідальність за справу. Тепер кожен повинен мати спеціальну базову освіту. І судячи по розповідях лісничого, – це необхідна, але далеко не головна умова, аби людину допустити до найбільшого багатства краю – лісу. Не називаючи прізвищ, лісничий Чічура, тим не менше, з ледь відчутним притиском у голосі говорить і про негативні випадки:
– Відбув випробувальний термін – і, до побачення.

SONY DSC

Водночас, як вдалий приклад, називає Сергія Вівсяника, якому роботу запропонував буквально на дорозі. Випадковість? Так і є. Але за цим виключенням правило, яке діє.
Склалася певним чином ситуація, що нам із Ярославом Всильовичем довелося спілкуватися кілька разів. В одному із діалогів, де побіжно торкнулися теми професійних династій, співрозмовник зауважив, він один у родині вибрав цю почесну і водночас далеко нелегку професію, проте не без шанобливості звернув увагу на те, що обрав за дружину Марію Михайлівну, яка походить із знаного на Іршавщині та Міжгірщині роду лісівників. Так уже склалося в особистій долі – любов не обирає династії. Хоча Ярослав Васильович скромно обійшов перерву в своїй династичної лінії. Його дід Василь Федорович Чічура пропрацював більше двох десятиліть у лісовій галузі Закарпаття при різних державних системах, зокрема, у угорській приватній фірмі «Шароші» що знаходилася в Берегові а згодом до виходу на заслужений відпочинок трудився майстром лісу у Лисичівському лісопункті Кушницького лісокомбінату та Річанському лісництві Довжанського лісокомбінату.
На свої кадрові питання у Чічури доволі об’єктивний погляд. Ведучи мову про стабільність основного складу майстрів лісу, не оминув зазначити, що у нього за ці роки керівництва лісництвом нинішній помічник Михайло Енеді – уже дванадцятий на цій посаді. Він озвучив цьому парадоксу об’єктивні причини, хоча просив утриматися від їх оприлюднення…
Білківське лісництво у державному підприємстві «Довжанське лісомисливське господарство» – найменше по площі і в той же час в адміністративному управлінні належить практично до найбільш складних. Це структурний підрозділ межує з такими наеленими пунктами та сільськими радами: звісно – Білки, Приборжавське, Луково, Імстичово, Малий Раковець, Кошельово, Залом. Останні два села належать до Хустського району. І, до речі, прилеглі угіддя охороняє майстер лісу Юрій Рогач – лісівник уже у третьому поколінні.
Як і кожен представник цієї нехай і не такої вже багаточисельної когорти професіоналів у районі, ставиться доволі скрупульозно до тенденційної громадської думки немовби у всіх наших природно-кліматичних катаклізмах винні одні тільки лісоруби. Звичайно, не можна відкидати впливу людського фактору на навколишнє середовище, але, за твердженням Ярослава Васильовича, у лісництві немає жодного клаптика землі, де проводилися рубки і щоб площа не була заліснена. Це підтвердила і остання перевірка, проведена київськими фахівцями, а угіддя довкола Дальнього Клубука визнали одними із найкращих у цьому плані.
Наші зустрічі із Ярославом Васильовичем, як уже згадувалося, кілька разів переносилися. І то, в основному, через негоду.
Коли вже виїхали на обхід майстра лісу Івана Івановича Вербича на ГАЗ-66 в урочища Білківська Бистра і Заднянська Бистра, стоячи в кузові автомобіля, мав нагоду побачити лісничого у якості своєрідного екскурсовода, який представляє як цілісну картину, так і водночас не випускає поза увагою співрозмовника цікаві деталі. Хоча найперше Чічура звертав увагу саме на заліснення площ, їх різний вік, стан доглянутості. Звори водночас дають про це наочне представлення, але буває, що крони дерев понад дорогою нерідко, немов шторами, затуляють суцільну панораму.
– За визначенням, – аргументує Ярослав Васильович, – суцільні рубки ми проводимо тільки там, де є благонадійне природне поновлення.
Водночас лісівники не менше уваги приділяють і посадці лісу. Якщо вже мова зайшла за посадку, то саме на обході у Івана Вербича в одному із найвіддаленіших закутків, в урочищі Гнилий доглядають плантацію новорічних ялинок.
– Можна, звичайно, наводити цифри, що свідчать про відновлення лісових площ, їх догляд, – аргументує у розмові Ярослав Васильович, – але громадська думка склалася таким чином, що наші доводи загалом не сприймаються. Як одна із форм її зміни – це щорічні звіти на сесіях сільських рад, із територією яких межують наші угіддя. Дискусії проходять не просто, але нам у живій розмові завжди вдається переконати опонентів у правильності ведення господарської діяльності колективом ДП «Довжанського лісомисливського господарста».
Недавно лісничий Білківського лісництва Ярослав Чічура відзначав важливий життєвий ювілей. За його плечима цілих сімнадцять років керівництва одним із ключових підрозділів державного підприємства.
Якщо тоді він прийняв господарство у свої руки молодим від досвідченого лісничого, то теперішній його професійний багаж нехай і не обтяжує плечі, але дає можливість багато чим ділитися з колегами.

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар