- Нове життя - https://nz-ir.com -

ТАКИХ ЦІНУЮТЬ

Любо зайти у магазин, коли бачиш усміхненого, привітного й охайного продавця, готового підказати у виборі товару і щиро поспілкуватися. Чудово, коли у закладі усе гарно викладено на полицях і посортовано. Не менш приємно, якщо там прекрасно прибрано так, що аж все блищить. Тоді починаєш розуміти, що тебе насамперед поважають як людину із відповідними потребами і запитами, а не суто бачать в тобі лише товщину гаманця. Саме на таких класних продавців і рівняється Лариса Іванівна Бокотей із Білок. Вона працює в магазині у присілку Зовдуновиця. Наскільки знаю, покупці теж ставляться до неї з повагою.
Мені стало цікаво, чому вона вибрала саме цей фах. Каже, що просто обожнює спілкуватися з людьми і допомагати їм у виборі продуктів харчування чи інших речей. Переконана, що професіоналізм у цьому плані приходить з досвідом. Певною мірою, можливо, закладений і в генах. Лариса Іванівна «крутиться» у цій сфері років з двадцять. Встигла попрацювати у закладах громадського харчування й магазинах Іршави, Сільця і, звісно, Білок. Вона з величезною приязню згадує бабусю Ганну, котра дуже добре зналася на тонкощах торгівлі і була хорошою жінкою.
Л.І. Бокотей розуміла і те, що практика – це потрібна і чудова річ, але й без освіти не обійтися. Вона навчалася у Білківському професійному аграрному ліцеї на бухгалтера. Це дуже згодилося їй у житті, адже продавець, котрий файно опанував тонкощі роботи з цифрами, як то кажуть, на вагу золота. До речі, практику проходила в управлінні Держказначейства в районі. Вочевидь, дуже добре зарекомендувала себе, адже запропонували їй продовжити навчання, та, на жаль, довелося відмовитися через певні сімейні обставини.
Чесно кажучи, просто душа радіє за те, коли людина, можливо, і не зробила якоїсь стрімкої кар’єри в масштабах країни, але любить свою роботу, віддається їй сповна і робить все на совість. Чим більше буде таких людей, тим краще. Напевно, лише тоді настануть ті порядок і прогрес, на котрі ми так чекаємо і прагнемо їх. Суспільство жде своїх будівничих…

Іван КОПОЛОВЕЦЬ