Версія для друку Версія для друку

ЗРОБЛЕНО, ЯК СОБІ – НА СТОЛІТТЯ!

– Принцип нашої роботи, про який я не втомлююся наголошувати всім членам колективу – саме в цьому гаслі, – підсумував один із періодів нашого спілкування Олександр Кормош.
Цей молодий чоловік, знайомий читачам «НЖ» №17 (0068) від 16 квітня 2020 року по публікації «Вознесли на небо, і там нас лишили» при першому нашому спілкуванні згадав побіжно ковальське виробництво. Через деякий час, при звичному запитанні, як справи, чим займаєтеся, «похвалився»: робимо знак на в’їзд у Лисичово. Не проминувши нагоди, взяв із Олександра Івановича та Лисичівського сільського голови Ярослава Палька тверду обіцянку попередньо про цю подію попередити редакцію.
Так і сталося.

SONY DSC

А взагалі-то ця історія своїм корінням заглиблюється у часі більш ніж на три десятиліття. Молодий амбітний, вперше обраний на посаду голови виконкому Лисичівської сільської ради, Ярослав Пальок, готуючи відновлення роботи водяної кузні та започаткування фольклорно-етнографічного фестивалю «Гамора», чимало переймався тим, як зустріти гостей свята, добре знаючи, що як зустрінеш запрошених, таке у них і перше враження, яке зазвичай важко радикально поміняти. Щодо самого фестивалю, то він засновувався саме у такому форматі, і лише згодом набув своїх теперішніх параметрів і змісту – ковальського мистецтва.
Для реалізації задуманого Ярослав Васильович залучив лісничого Лисичівського лісництва Довжанського лісокомбінату Михайла Григоровича Денчилю та неперевершеного на весь верховинський край майстра-різьбяра Василя Івановича Мелеша. Витворений із липи так власного таланту народного умільця дерев’яний знак довго милував очі лисичан та чисельних гостей цього гірського населеного пункту. Невблаганний час та погода взяли своє, і дорожня візитівка села поступилася своїм почесним місцем…
Історія не терпить порожнечі. Отож, організатори фестивалю ковальського мистецтва «Гамора» подумки неодноразово поверталися до ідеї відтворення в’їзного знака.

SONY DSC

Як один із варіантів, голова асоціації ковалів Іршавського району і довговічний орендатор історичної пам’ятки Віктор Михайлович Петровцій запропонував взяти за основу дорожнього знака один із символічних фестивальних виробів. Однак виріб не дуже штимував, та й автор чомусь не горів бажанням увічнити своє ім’я у Лисичові.
Одним словом, не склалося, що в свою чергу під’юдило сільського голову та ковалів, багаторазових учасників фестивалю із БК – «Ковальська майстерня» із Іршави.
Віталій Остафійчук, дизайнер підприємства:
– У своїй роботі ми не звикли йти простими шляхами. Тож, окрім чисто зварювальних елементів, вирішили включити у композицію знака ковані форми, які безпосередньо звертали б увагу подорожуючих у Лисичово на головний сьогочасний бренд горян.
Не беремося стверджувати достеменно, але технологічні можливості цього підприємства далеко не пересічні у нашому районі серед виконавців подібних замовлень, якщо не єдині. Тож, як це зазвичай виходить, в одній єдиній точці пересіклися кілька векторів, яка увінчала вершину різних інтересів, чимось подібною аналогією може послужити полонина Кук, до якої ведуть кілька шляхів. У тому числі, і з Лисичова. Згадуючи минулорічні фестивалі, мусимо зауважити на сходженні на найбільшу вершину Іршавщини як на одному із найпопулярніших елементів програми свята.
Лисичово та його жителі із сільським головою Ярославом Пальком та й Віктором Петровцієм міцно асоціюються із «Гаморою». Так уже повелося, що разом із монтажниками Віктором Матіком та Василем Удутом нам довго довелося їхати в село, «де починається вода і закінчується хліб», тож у затяжному спілкуванні мали можливість торкнутися найрізноманітних тем. Василь Удут, більш говіркий, кілька разів поспіль наголосив на унікальній гостинності лідерів села при організації фестивалю, особливо в контексті порівняння з іншими подібними мистецькими акціями.
Порівнюючи з іншими аналогічними атракціями в краї, зважаючи на другу хвилю в Україні COVID-19, в тому числі і на теренах Срібної Землі, припустимо з максимальною ймовірністю потрапляння, цьогоріч ми, мабуть, «обійдемося» без традиційних закарпатських фестів. А от лисичани, під орудою Ярослава Палька і з допомогою колективу БК «Ковальська майстерня», зуміли зримо нагадати про свій фестивальний бренд. Вже не будемо акцентувати на тому, що встановлений при в’їзді в село ковальський витвір, поза конкуренцією, претендує на найбільш оригінальний і довговічний сільський в’їзний бренд.

SONY DSC

– Хоча це і не було прописано в кошторисі, але ми в ході виконання робіт спільно прийняли рішення технологічно удосконалити і застосували гаряче оцинковування, що робить метал у декілька разів більш довговічним, аніж загальноприйняте ґрунтування і фарбування, що ґарантує 15 –20-річне збереження, – по-особливому настоював саме на цьому Олександр Кормош. Правда, скромно обійшовши в подальшому тему собівартості, а значить і втрат, понесених підприємством, зменшенням, відповідно, прибутку. – Бренд фірми – дорожче! -- підсумував тему Олександр Іванович.

SONY DSC

Торкнувшись якості виконуваних робіт, забігши наперед і оминувши кілька технологічних ланок, наведемо такий факт. Фотографію вже встановленого знака «Лисичово» монтажники по Viber-у переслали керівнику підприємства, і коли тому здалося, що є невелике відхилення знака по осях, наступного ж дня переконалися у відповідності заданим параметрам. Підтвердилася надзвичайно висока якість виконуваних робіт на всіх етапах виконання замовлення.
– Ми робимо, як собі – на віки, – вкотре не вгамовується повторювати Олександр Кормош.
Встановлення стелли обійшлося без особливих урочистостей, сільський голова Ярослав Пальок нарівні із монтажниками, засукавши рукави, трудився, закладаючи знак, який добре служитиме не одному поколінню лисичан. І в цьому вони подібні один до одного, зводячи принцип своєї роботи до єдиного знаменника – діючи для людей, виконуй роботу, як для себе.
***

P.S.
Уряд і наша крайова влада, з усього так видається, ще й досі знаходиться на роздоріжжі щодо визначення концепції адміністративно-територіального устрою на Закарпатті.
По всьому видно будь-який із варіантів не збереже Іршавський район як окрему аміністративно-територіальну одиницю. Малі архітектурні форми, зведені в останні роки радянської влади при в'їздах у район зі сторони Сваляви, Хуста, Виноградова, Берегова і Мукачева, застаріли не тільки морально, але деякі із них у плачевному фізичному стані. Навряд чи у майбутньому хтось візьметься за їх реконструкцію чи побудову нових. А от сподобитися на зведення сучасних, модерних дорожніх знаків, які ідентифікуватимуть кожен населенний пункт Іршавщини в його історичній ретроспективі та з проекцією на майбутнє, слід би сучасним керівникам.

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар