Версія для друку Версія для друку

ЖИТТЯ ПОРИНЦЯ – ФУНДАМЕНТ МЕМОРІАЛА

У дні річниці смерті Юрія Дмитровича Поринця, на фронтальній стіні зведеної ним будівлі сільської ради відкрито меморіальну дошку на його честь. Попри все зауважимо, що це перша подібна іменна акція на іршавській верховині. До цього подібним чином наш люд віддавав належне гідним, але чомусь не народженим на цій славній землі. Хоча ряд таких імен, безумовно, довший…
Броньківський сільський голова Юрій Кузан у своєму слові, віддаючи належне найславетнішому своєму попереднику, надзвичайно позитивно відзначив зроблене Юрієм Дмитровичем на теренах двох верховинських сіл у 1960-их роках, що фактично невпізнанно змінило обличчя цих гірських населених пунктів. Не тільки було зведено практично з нуля соціальну інфраструктуру, але більшість сімей горян побудували нові добротні житла, що стало поворотним у їх долях і долях їх дітей.
Про життєвий шлях кранівника Кушницького лісокомбінату, голови виконкому Броньківської сільської ради, начальника СПМК-23, визначні етапи на ньому, про особисту участь Юрія Поринця у власній долі детально і предметно розповів Михайло Попик, його шовгор, хоча і сам -- людина іменита і знана.
– Юрій Дмитрович мислив масштабно, але при цьому не втрачав із поля зору долю кожного свого підопічного чи колеги, – згадував Михайло Васильович. – В ньому до останнього подиху жила повага до кожної людини незалежно від займаної посади, шануючи понад усе гідність і честь кожної особи з особливою любов’ю ставився до своїх земляків.
Юрій Поринець одним із перших у районі, якщо не перший із керівників організації, підприємства у районі був нагороджений орденом Трудового Червоного прапора. На той час, по статусу, чи не найпочесніша урядова відзнака у Радянському Союзі.
Юрій Дмитрович, відзначали ті, хто ще й досі тримає міцно у своїй пам’яті цю постать, мав гідність і честь при відсутності пихатої гордині. Хоча зроблене ним за коротке , але яскраве життя підносило його заслужено над загалом. Будівничий за своєю натурою, залишив після себе розквітлі два населені пункти, а очоливши заштатну дрібну будівельну організацію, зумів підняти її на рівень однієї із кращих в Україні у своїй сфері. При цьому Юрій Поринець не просто розвивав матеріально-технічну базу, в першу чергу він думав про людей, підготовку висококваліфікованих кадрів, говорячи сучасною термінологією про соціальний пакет для колективу будівельників та їх сім’ї.
А ще варто відзначити, про що десятиліттями мовилося поміж людьми уже після його смерті, Юрій Дмитрович забезпечував чимало своїх земляків робочими місцями. Багатьом із них не доводилося покидати сім’ї і виїжджати на заробітки у східні області України, на лісозаготівлі в Росію: від Архангельська – до Владивостока; від Уралу – до Казахстану.
Хоча глобалізація дається взнаки на дітях і онуках. У відкритті меморіальної дошки через об’єктивні обставини зміг взяти участь тільки старший син Юрія Дмитровича – Юрій з дочкою Мирославою і внуком Романом, відповідно внукою і правнуком Юрія Дмитровича, родини двох інших – Василя та Ігоря – представляли невістки Мар’яна і Світлана зі своїми дітьми і внуками.
«Нове життя» уже розповідало про цю надзвичайно талановиту і далебі непересічну особистість у газеті від 2 квітня цього року у фотонарисі «Спалах зірки по імені Поринець». Астрономи світу визначили сім місць, де по-особливому яскраво видно вночі зіркове небо. Місце, де народився Юрій Дмитрович Поринець, не включене до цього переліку, але для нашої людності воно є рівнозначним: зірка Поринця відтепер по-новому засяяла на верховинському небокраї.

SONY DSC

***
Художник Олександр Молнар, який встановлював меморіальну дошку, зауважив, що на обличчі Поринця особливий магнетизм. Погляд, що запитуватиме тепер своїх земляків, як розпорядяться залишеним спадком від батьків і дідів?

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар