Версія для друку Версія для друку

КУРС НА СМЕРЕКОВИЙ КАМІНЬ. ВСЕ ВРАХОВАНО?

Завжди класно після насичених і виснажливих буднів, закинувши рюкзака на плечі, в якому знаходиться їжа, аптечка, парасоля тощо, податись на природу. Там справді можна відпочити і фізично, і морально. Коли почув, що рятувальники та працівники НПП «Зачарований край» проводитимуть минулого четверга черговий рейд-роз’яснення, залюбки зголосився. Ми на авто доїхали до присілку Новоселиця, що в Ільниці. Звідти пішки взяли курс на урочище Смерековий камінь і подолали кілометрів з сім.

SONY DSC

Як тільки дійшли до букового лісу, то вже кожен по-своєму відчув та оцінив, наскільки тренована його дихальна система. Звісно, трохи замучила спрага. Аби її втамувати, відшукали неподалік криничку. Таке враження, що з кожним ковтком тієї води вбираєш у себе міць гір і всі поживні запаси тамтешньої природи. До речі, звідти дуже добре видно Чорну гору та гору Китицю. Є така навіть колоритна приповідка: «На Китиці, на вершку, варяться чорти в горшку». Помилувавшись звідти довколишніми краєвидами, рушили далі.
Буковим лісом йдеш так, наче якимось зеленим тунелем. Лише високі крони дерев якось магічно споглядають на тебе, іноді під натиском вітру щось нашіптують.
Як почав розповідати провідний інженер з рекреаційного благоустрою НПП «Зачарований край» Євген Гіга, туристів можна умовно розділити на дві групи. Є ті, котрі бережливо ставляться до природи, її жителів, милуються ними, фіксують собі все на фотоапарати чи камери тощо. До іншої категорії можна віднести тих, які полюбляють хизуватися, що вони, мовляв, там виросли, то їм можна все, навіть смітити. Звісно, з такими й потрібно вести профілактичні бесіди чи притягувати до відповідальності. З приводу останнього у законодавстві є певні, як кажуть, шорохуватості, тому на підмозі можуть бути відеокамери, встановлені у лісі. Варто відзначити, що в Ільниці є кілька варіантів, як вийти на маршрут до нацпарку. Наскільки це можливо, старалися врахувати такий момент при маркуванні. До прикладу, у європейських парках також практикують завдяки сучасним технологіям завантажувати на смартфон електронний трек певного маршруту, який доведе до потрібного місця. Сам Євген Михайлович свою справу життя обожнює, поділився багатьма цікавими пригодами за час роботи. Гарно розповідає українською і завжди доречно вміє додати до бесіди закарпатського шарму.

SONY DSC

По дорозі ми зустрічали місцевих мешканців та туристів. І до них по-хорошому «приставали» рятувальники. Скажімо, провідний фахівець Іршавського РВ УДНС України у Закарпатській області Іван Бандурович розповідав прохожим про небезпеку спалювання сухої трави та виникнення пожеж у лісі на території НПП «Зачарований край». Іван Іванович нагадав їм про необхідність розпалювати багаття у визначених місцях та обов’язково загасити його перед відходом.
Інформація начальника гірського пошуково-рятувального відділення м. Іршава Віктора Лисовського була вже дещо іншого характеру. Він зазначав, що за маршрутом на певній відстані знаходяться точки порятунку. Там встановлені таблички із переліком номерів телефонів для екстрених дзвінків, а також із певним шифром. При повідомленні рятувальникам цього шифру їм, у разі потреби, легко зорієнтуватись, де гість лісу знаходиться, і надати йому відповідну допомогу. Віктор Володимирович акцентував увагу і на тому, що перед походом туристам обов’язково необхідно завчасно повідомляти рятувальників про свій маршрут та тривалість походу тощо.
Відвідувачам лісу рятувальники роздавали й листівки із відповідними рекомендаціями. Можливо, в когось це може викликати усмішку. Як би там не було, але коли стається біда, то звинувачуємо всіх навколо, окрім себе. Та насправді дуже часто певного лиха можна уникнути, проявивши лише свідомість.
Якось так у розмовах, зустрічах, роз’яснювальній роботі та жартах ми й дісталися до Смерекового каменю. Кажуть, що ці овіяні легендами скелі утворилися внаслідок неповноцінного виверження вулкану. Приглянувшись до цих каменів, можна у них роздивитися й обличчя собачки чи ще якоїсь тварини. Це – місце паломництва справжніх поціновувачів природи і любителів скелелазіння. Із вершини одного з каменів дуже чітко проглядається наша славнозвісна «парникова долина» – Заріччя. Тут життєдайний потічок Яловий, який забезпечує питною водою частину жителів Ільниці. Можна надибати ще багато чого захопливого. Нашу компанію прикрасили вчителька біології-екології Ільницької ЗОШ І-ІІІ ступенів Ярослава Попович, керівниця туристсько-краєзнавчих гуртків Іршавського райЦПР Леся Осійська.

SONY DSC

Після фотосесії на згадку ми подалися додому. Назад та сама відстань долалася значно швидше. Важко сказати, чи від втоми і бажання добратися до ліжка, чи від легкості зворотного шляху. У лісі нас застав дощ, ледве встигли добігти до колиби, яка знаходиться приблизно за півтора кілометра від села. Рятувальники одягнули дощовики. І на фоні лісу та похмурого неба все це виглядало дещо містично. Як дощ стих, попрямували до автомобілів. Хоч трохи давалася взнаки втома, та купа свіжих і приємних вражень затінювали її так, наче височезні буки дорогу. Після такої подорожі сон був солодким, як у немовляти.

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

SONY DSC

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Прокоментуй!

Ваш коментар