- Нове життя - http://nz-ir.com -

Коли в очах пломеніють іскорки щастя і добра

Щоранку поспішає на роботу інженер ВТП ЗД АТ «Укрпошта» Олена Василівна Перець у доброму настрої. На її гарному жіночому обличчі ніколи не побачиш відтінок смутку чи душевного невдоволення. Вона завжди життєрадісна, привітна, із посмішкою на вустах. В її очах повсякчас пломеніють іскорки щастя. Напевне, уже звечора планує, що має робити протягом наступного дня. А з реформуванням галузі турбот дедалі більшає. Потрібно всюди встигнути, виконати намічене.
Серед її повсякденних клопотів – і передплата районної газети «Нове життя». Уже чотирнадцять років поспіль вона займається цією важливою і потрібною справою. Часто зустрічається із керівництвом часопису, де спільно намічають плани, із неослабною увагою стежить за їх виконанням. В її розпорядок дня обов'язковим є передзвонити начальникам поштового відділення зв'язку, поцікавитися їх щоденними справами, поспитати, що вдалося вирішити, почути про наболілі проблеми.
– Перші наші помічники – листоноші, – зізнається у розмові Олена Василівна. – Саме від них у певній мірі залежить, чи вчасно дійде газета до читача. Події в селі, місті чи районі відбуваються так швидко, що потрібно поспішати всім – і журналістам, і поштарям, аби інформація вчасно дійшла до читача.Треба крокувати в ногу з життям. А районна газета завжди була і залишається найближчим другом і порадником для своїх передплатників. Ведучи мову із читацьким загалом, вкотре переконуєшся, що газета «Нове життя» затребувана в районі. Вона широко, на належному рівні висвітлює соціально значимі теми, максимально враховуючи інтереси та індивідуальні вподобання широкого кола читачів, сприяє зростанню довіри та злагоди між людьми, духовному об'єднанню суспільства.
У житті Олені Василівні допомагає те, що вона – насамперед великий працелюб, розпочату справу завжди доводить до кінця. У колективі уміє знайти компроміс і взаєморозуміння із колегами по роботі, намагається оминути конфліктні ситуації, ніколи не відкладає на завтра те, що можна вирішити сьогодні. Центр поштового з'язку № 3 давно став для неї рідною домівкою.
Народилася О.В.Перець 6 червня 1960 року в місті Берегово. Після закінчення місцевої середньої школи вступила на навчання до Львівського технікуму зв'язку. Трудова біографія почала писатися із 1978 року на посаді оператора поштового зв'язку у ЦПЗ м. Іршави.
– Робота була цікавою, різноманітною, наповнена клопотами, – згадує тепер Олена Василівна. – Щодня доводилося зустрічатися з десятками людей, вислуховувати їх думки, пропозиції, допомагати їм у вирішенні наболілих проблем. Газета видавалася тоді в Іршавській районній друкарні. Необхідно було вчасно доставити її до читача. Водії ніколи не підводили – автотранспорт працював справно і бездоганно, як швейцарський годинник, пошту доставляли вчасно у найвіддаленіші населені пункти району – від Лисичова до Негрова. Не дай Боже, щоб хтось тоді подзвонив у райком партії і поскаржився, що газету приніс поштар не у день її виходу, а пізніше. А що вже говорити про телефонний зв'язок! Для того, щоб подзвонити в Ужгород, Львів чи Київ, треба було наперед замовляти номер телефона, куди дзвонитимеш. Кожен працюючий серцем вболівав за доручену ділянку роботи.
Доводилося працювати Олені Василівні і в райспоживспілці. Запросив її туди на роботу колишній керівник цієї організації Михайло Васильович Барна. Аби відповідати своєму реноме, закінчила Мукачівський кооперативний технікум. Працювала на різних відповідальних посадах – бухгалтером, інструктором оргвідділу, секретарем правління райспоживспілки. І всюди до роботи ставилася із любов'ю і відповідальністю, за що її поважали колеги по роботі. Часто доводилося виконувати різні доручення керівництва і в обідню перерву, і в позаробочий час, але вона ніколи не уповала на труднощі, із розумінням ставилася до вирішення завдань, бо серцем розуміла, що кожен сповна повинен відповідати за свою ділянку роботи. Здобула добрий імідж в колективі.
А в 2006 році знову повернулася на роботу в центр поштового зв'язку. На цей раз – інженером по маркетингу. Нові часи ставили перед нею нові вимоги. Але Олена Василівна навчилася переборювати труднощі. Це були часи запровадження нових технологій. Вона впевнено оволоділа комп'ютером, навчилася по-сучасному вести бухгалтерський облік, виконувати різні операції. Власне, в теперішніх умовах інакше й бути не може. Не встигаєш за науково-технічним процесом – зійди з дороги. Для неї завжди найпотужнішим джерелом сил, моралі і щастя була праця. За це і має повагу в колективі. На хорошому рахунку вона і в керівництва Закарпатської дирекції акціонерного товариства «Укрпошта». Чесно, добросовісно, із знанням справи виконує покладені на неї обов'язки.
Олена Василівна радіє за своє життя, за те, що вдалося зробити. Разом із чоловіком, Дмитром, виростили і виховали двох синів. Мають двох внуків.
У день іменин на її адресу надійшло чимало привітань із побажаннями міцного здоров'я, щастя, добра і достатку. Нехай ніколи не вичерпається джерело життєвих сил і бадьорості, нехай наповняться дні її успіхами і яскравими злетами, приємними хвилюваннями і радісними подіями.
Зі святом Вас, Олено Василівно!

Василь ШКІРЯ