- Нове життя - https://nz-ir.com -

Для неї життя – це постійний рух вперед

На сторінках нашого районного часопису вже розповідалося про Ганну Ліпчей із Дешковиці. Тоді мова йшла про її творчий дебют в Закарпатському академічному обласному театрі «Бавка». До відкриття свого 39 сезону лялькарі підготували прем’єру вистави «Зоряний Малюк». Наша землячка, випускниця Ужгородського коледжу культури і мистецтва зіграла свою першу роль на професійній сцені. То була для неї велика честь – не кожному дано одразу після закінчення навчального закладу потрапити на роботу в іменитий театр і одержати першорядну роль.
Не пройшло і року, як в житті талановитої дівчини сталася ще одна приємна подія – в ужгородському видавництві «Гражда» вийшла студентська поетична антологія «Ланцюг», де вміщено поетичний дебют студентів Ужгородського інституту культури і мистецтв.
У передмові до книжки викладач інституту культури і мистецтв Олена Надворна пише, що кожен, хто візьме у руки збірку, буде зачудований і надзвичайно щирим і відкритим змістом поезії, яка оголює тонкі серця молодих поетів, що у них накопичилось чимало болю і переживань, емоцій і неприємності. Попри те, що ми живемо в реальності, яка часто викликає природнє бажання опору, важливо, що душі молодих поетів звернені до добра. Звісно, у віршах відчутній вплив поетів попередніх літературних поколінь, однак ми можемо спостерігати за художніми смаками, цікавими знахідками як форми, так і змісту їх поезії. Щодо тематики і поетичних творів антології, слід сказати, що наші молоді віршотворці майже не торкаються конкретних злободенних чи історичних подій і не можуть претендувати, як кажуть, на «визнання зі шкільної лінійки». Здається, найголовніші події для дебютантів «Ланцюга» – це ті, що відбуваються в них в душі цієї миті, і не важливо, що вже в наступну мить їх погляди на світ стануть полярно протилежними, зміняться до невпізнанності. У цьому полягає неповторність юного світовідчуття та енергетики поетів-початківців, закладеної у їх віршах. Художній світ поетів забарвлений у різні кольори і відтінки, яким світлі так і похмурі. З їх поетичних текстів уважний читач видобуде чимало неймовірно потужних, щемких, енергетично вражаючих думок про людину і про світ.
Приємно те, що Ганна Ліпчей навчалася в Брідській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Ось що про неї розповідає директор школи Наталія Іванівна Галінська:
– Дуже талановита і здібна дівчина, ще навчаючись у школі, постійно готувала матеріали до стінгазети, писала вірші. У неї ще з-за шкільної парти проявлявся потяг до культури і мистецтв, Ганна брала активну участь в громадському житті не тільки класу, а й школи. Сподіваюся, що найближчим часом, після карантину, вона зробить презентацію книжки в нашій школі, де працює її мама Ольга Іванівна.
Щодо себе, то молода поетеса каже:
– Перші вірші написала ще в школі. А поштовхом до написання власних поетичних рядків стало знайомство із письменником, моїм земляком Василем Шкірею. Саме цей непересічний митець своєю творчістю зміг вдихнути у мене бажання спробувати і свої сили у літературній царині. Поезія для мене – це, насамперед, прекрасний спосіб закарбувати на папері свої емоції, думки, переживання, а ще нагода поділитися ними з іншими. Це мій власний заримований світ, інколи омріяний, а частіше буденний, надіюсь, не схожий ні на той чи інший…
І хоча обрана мною професія режисера спонукає мене більше уваги приділяти написанню сценаріїв, сценок, ігревок у ігрових програм тощо, та поезію я ніколи не полишу. Я – активна, енергійна людина, що полюбляє гумор, спорт і обожнює акторську гру. Для мене життя – це постійний рух вперед до пізнання. Із великим задоволенням читаю класику. З українських авторів я обожнюю Василя Стуса, із сучасників – Ліну Костенко, Ірину Жиленко, Христину Кериту, захоплююсь А.Ахматовою та М.Цветаєвою.
Увазі читачів пропонуємо вірш Ганни Ліпчей «Коли стихає шум міський» із антології молодих авторів «Ланцюг».

Василь БУЖОРА

Коли стихає шум міський
Коли стихає шум міський
Й ліхтарики грайливо мерехтять,
Повіє вітерець легкий,
На крилах спогади летять.

У темряві нічній,у тиші
Враз виринуть оті різкі слова,
У голові сховалися, як миші,
Всі сумніви й лихі слова.

Той спогад ріже – не заснуть,
У ніч тікає дрімота,
І душу, як ганчір’я, рвуть
Ненависть і дитяча сліпота.

Коли ж бо перестане вже боліти
Моє дитинство –все уже пройшло.
Я хочу жити і радіти,
Забути помилки і зло.

Не до лиця уже нам роль дітей –
Біжать роки,час не чекає,
А вперті спогади зацьковують людей,
І біль – ніколи не стихає…

Ось темрява мине, засяє сонце.
Настане день й печаль пройде!
Та ввечері поглянеш у віконце –
До тебе знов журба іде.