- Нове життя - https://nz-ir.com -

АМБІТНІ ПЛАНИ І СПРАВИ НА ФОНІ НЕВТІШНИХ ПЕРСПЕКТИВ

Завтра вперше святкуватимемо День фермера. Бути у їх рядах у наших українських реаліях – нелегка справа. Напевно, хіба що це свято і є лише тим єдиним сигналом уваги до всіх українців, котрі обрали собі згадане заняття. Таку думку доводилося чути неодноразово. Як воно насправді, поспілкувався з одним із фермерів. Цього чоловіка запросто можна віднести до когорти підприємливих, проворних патріотів рідного краю. За плечима в нього послушна трудова біографія у різних сферах діяльності. Не так давно був також Загатянським сільським головою. Мова йде про Івана Михайловича Бідзілю.

УСПІХИ І БОЛІ …
Напевно, доля його особливо не милувала. У таких непростих умовах і кристалізувався характер. Ще зовсім юним у 1978 році пішов працювати на філію Миколаївського заводу, що знаходилася в напрямку Ільниці. Тут виробляли насоси для кораблів. Потім були армійські будні. Після того його трудова біографія писалася на Мукачівській меблевій фабриці. Відтак у цьому ж місті працював на заводі «Точприлад». Десять років свого життя присвятив «Мостобуду» у Мукачові. І вже у кінці 90-их років минулого століття вирішив у рідній Івашковиці зайнятися фермерством. Викупив майнові паї господарського двору КГСП «Карпати». Взявся орати земельні ділянки та сіяти озимі. Та це майже не виправдовувало себе, тому паралельно займався лісозаготівлею і деревообробкою. Згодом почав тримати велику рогату худобу й коней. На той час для цього виділялися досить суттєві державні дотації. Це давало поштовх для розвитку справи. Згодом така підтримка з боку держави стала хіба що привидом минулого. Довелося усі напрацювання згортати – нині Іван Михайлович тримає худобу в основному для власних потреб. Чоловік стверджує, що плани були амбітні, але їх «обрубали» невтішні реалії. Він каже: «Сільське господарство так чи інакше дотують у всьому світі. У нас створили такі умови, що основна робоча сила виїхала за кордон. Ми не в змозі платити їм стільки, як там, тому доводиться сім’єю дбати про власний бізнес».
Ще не так давно Іван Бідзіля покладав великі надії на розвиток зеленого туризму. Зареєстрував спілку підприємців «За Гатом». На території фермерського господарства у нього є ставки. Неподалік звів дерев’яний будиночок для ночівлі туристів. Працювали над тим, щоб прокласти цікавий маршрут для відвідувачів на Сваляву. Будучи сільським головою, організував навіть колоритний і дуже перспективний фестиваль з нагоди Івана Купала. Свято проводиться і нині, але у вужчому колі. Акцент робився на неповторність наших традицій. З вуст державних мужів звучали слова підтримки, та в якісь конкретні справи вони так і не конвертувалися. Зробили все для того, щоб охочі їхали на відпочинок у турбази купки кланів у великих містах, а про зелений туризм, м’яко кажучи, забули. Ось тому й змушені наші земляки борсатися у певному хаосі.

«БИРІВ» СКЛАВШИ РУКИ НЕ СИДІВ
Іван Михайлович був Загатянським сільським головою кілька років тому. Можливо, у пам’яті багатьох із плином часу його діяльність на цій посаді, так би мовити, вивітрилася. Та все одно справи, зроблені ним, характеризують цього колишнього «бирова» як файного ґазду у закарпатському розумінні й заслуговують на увагу.
За одну каденцію він встиг багато чого зробити. Варто відзначити, що під час розмови зачитував все не з папірця, а говорив по пам’яті. Якщо мова йде про дитсадки, то, скажімо, у ДНЗ №1 с. Загаття відкрито третю групу. У Колодному зроблено внутрішні вбиральні та організовано водозабезпечення. У Шелельовиці в дошкільному закладі запущено в дію електричну систему опалення, а також здійснено ремонт кухні та коридору. Було виділено земельну ділянку під будівництво дитсадка в Івашковиці й розроблено відповідний проект.
Хочеш чи не хочеш, а рано чи пізно усі ми відходимо у вічність. За підтримки й сприяння Івана Михайловича у Загатті з’явилося нове кладовище.
Чимало уваги приділяв ремонту й освітленню вулиць. До прикладу, у кількох місцях заасфальтовано Партизанську у Загатті. Також викладено каменем дорогу у мікрорайоні Верх села Івашковиця. Виготовив 6 проектів освітлення вулиць та два з них втілив у життя. За час його перебування на посаді сільського голови зроблено також освітлення вулиці Миру у Загатті. До речі, у цьому ж селі було здійснено інвентаризацію земельних ділянок.
Дбав «бирів» і про духовність. Разом з друзями В.Ф. Данканичем й І. Ю. Лутаком звели церковну споруду Пресвятій Богородиці. Старожили стверджують, що колись на цьому місці був встановлений хрест. Розробили кілька варіантів цієї споруди і зрозуміло, що зупинили вибір на одному й виготовили відповідний проект. Щоправда, знайшлися диваки, котрі хотіли цій хорошій справі завадити і шукали можливості, як то кажуть, вставити палки в колеса.
Мій співрозмовник є палким шанувальником футболу. Саме завдяки йому на території громади було відроджено місцеву команду, яка протягом чотирьох років існування займала непогані позиції у турнірній таблиці.
Вдалося йому «розрулити» і доволі насущну проблему. За його сприяння на території сіл Загатянської сільради почала працювати фірма «АВЕ», яка займається збором й сортуванням сміття. Отже, з цим теж навів порядок.
Заслуговують на увагу й наступні факти: надавав матеріальну допомогу та забезпечував дровами соціально незахищені верстви населення та, навіть не будучи сільським головою, власним транспортом очищував від снігу не лише місцеві дороги, а й вулиці сіл сусідньої сільради.
Пригадує І. Бідзіля, що відчував неабияку підтримку народного депутата України Віктора Балоги. Завдяки співпраці з нардепом на дитсадках замінили вікна та двері. Також для потреб громади було завезено близько 1300 кубів гравію. Розвозили його земляки вже самотужки.
Словом, всі ці зміни були справою часу, а не одного дня.
На завершення хочеться побажати Івану Михайловичу й надалі не розгубити любові до рідного краю та мати сили працювати на благо земляків.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ.