Версія для друку Версія для друку

Поетичним пером

Торкнулось небо поглядом осіннім
Німих кордонів сонної землі,
Втомилось сонце ніжити промінням
І засліпило очі голубі .

В той день згоріли істини нетлінні –
Вся Україна − згарище і пил.
Замовкла пісня, плакало каміння
І юність йшла повз наших юнаків.

«Пишаймося», − казали полководці –
«Нарешті час для слави і звитяг»,
Коли самі розмінювали тости,
Сумління загортаючи у стяг.

Питав брат брата:
«Чи тобі я ворог?»
Не знав брат брату, що відповісти.
Чому ж це музи досі не говорять,

Чому не зітруть поділ на фронти?
Якась журба скувала наше небо
І тиші ночі вже давно нема.
Куди зірки поділися від тебе?

О, Україно, Схід − твій мов труна.
Ти подивись на браві лжемундири,
Отам то зорі красять темне тло.
Хизуються геройством командири,

А у бою їх й близько не було.
Війни нема, є тільки перемир’я,
І жертв нема, є тільки мертвий груз.
За що ж ти, мамо, плачеш на колінах?

Нехай помер, зате не боягуз.
Йому дадуть посмертного «героя»,
І не біда, що постаріла ти
На років десять...за годину бою

Великої гібридної війни.
Є матерів багато на Вкраїні
Їх серце рветься від розриву мін.
Так безнадійно мовлять нам новини:
«На східнім фронті все іще без змін...»

Вікторія Шпиньович,
с. Завидово.
*** 

МОВЧАНКА ПАТРІОТІВ

Наш край рвуть нахабно на шматки,
Щось не чути голос бомонду.
Хтось над «і» розставить крапки
Чи все-таки скаже легенду?

Де подівся клич патріота?
Чомусь настала мертва тиша.
Для когось ми – проста голота.
Майже всі у норах, як миші.

Що варт спрагнений із Сахари,
Кому болять його тривоги?
Робота – це не звук фанфари,
Це іноді піт від знемоги.

Життя дає багато ролей:
І досить платних, і не дуже.
Запитав себе мимоволі:
А ти -- актор чи глядач, друже?!

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*