Версія для друку Версія для друку

НЕПОВТОРНИЙ БЛИСК ТАЛАНТІВ

Недарма Петро Пітра свою першу книгу назвав «Білки. Славетне село славетних родин». Тут справді ціла купа генеалогічних ліній, які творили історію краю. З ними пов’язують навіть певні віхи. До цього переліку можемо зарахувати і родину Зейканів. Позаяк на носі професійне свято журналістів, то мова піде про видатну постать у цій сфері діяльності Юлію Петрівну Зейкан, друковані рядки якої на сторінках обласних газет свого часу зігрівали теплом, слугували за розраду. Від них віяло романтичністю та душевністю. Вражали глибиною змісту, іноді навіть публіцистично клали на коліна, як то кажуть, сильних світу цього…
На жаль, Юлія Петрівна відійшла у вічність в 2012 році. Та це не дає нам морального права промовчати про її талант та успіхи. Про життя і творчість журналістки поспілкувався із її рідною сестрою Гізелою Петрівною Сокач.
Виявляється, творити Юлька силкувалася ще змалечку. У неї було з кого брати приклад. Мама Магдалина Олексіївна полюбляла фантазувати і творчо підходити до справ. Дівчина у школі ще більше переконалася, що її душа лежить до слова. Вже навчаючись на філологічному факультеті УжНУ, набивала руку в університетській газеті. Не можна оминути увагою і той факт, що під час навчання в університеті з нею активно товаришува Петро Пітра. Після закінчення вишу вчителювала, а відтак працювала у Хустській районній газеті. Потім її трудова біографія писалася в обласному інституті вдосконалення вчителів. З 1972 року близько півтора десятка літ керувала відділом культури, науки та освіти в обласній газеті «Закарпатська правда». Свого часу це було дуже впливове видання, яке виходило багатотисячними тиражами. На сторінках цієї газети Юлія Петрівна публікувала розлогі цікаві статті про мистецьке життя краю, достойно висвітлювала інформацію про театральні вистави, роботу навчальних закладів, клубів тощо. Іноді підписувалася псевдонімом Камська.
Та журналістка не лише вміло керувала чи творила полум’яні публікації, але й тішила шанувальників своєї творчості вишуканими оповіданнями, повістями, пронизаними різнобарвним народним колоритом, а також зворушливими поетичними рядками. У 1981 році побачила світ її перша книга «Синє полум’я ранку». Передмову до неї написав відомий закарпатський письменник Іван Чендей. Вже після смерті Юлії Зейкан було видано її збірку «Відлуння блискавки».
Вже у 90-их роках минулого століття відома журналістка і наша землячка працювала на посаді головної редакторки журналу «Краянка». Основне завдання цього журналу полягало у єднанні жінок в Україні та за кордоном. Серед основних рубрик – «Жінка і творчість», «Наука і час», «Наука та освіта», «Гості часопису», «Школа талантів» тощо. Юлія Петрівна була упорядницею багатьох книг, зокрема «Сонячне намисто» Ганни Висоцької, «Воскресіння пам’яті» Софії Малильо, «У німецькій неволі» Віри Смереки. Значиться і в упорядницях книжки «Красне поле». На відповідну тематику тут вміщено статті Івана Маргітича, Юрія Шанти, Петра Скунця, Василя Гренджі-Донського, Василя Довгея, Миколи Вегеша, Оксани Лютої та багатьох інших. Є і низка публікацій самої Юлії Зейкан.
До речі, видала збірку віршів юної тринадцятирічної дівчинки Тетяни Чуйко з Чопа, котра трагічно загинула. Не дивно, що про журналістку відгукнулася її колега Тетяна Грицищук наступним чином: «…У побуті була невибагливою. Жила скромно, в однокімнатці, однак була дуже гостинною. Про інших дбала більше, ніж про себе та своє здоров’я. За чаєм чи кавою ми обговорювали мої публікації та інших авторів, написали кілька спільних матеріалів…».
Довелося Юлії Петрівні зазнати і певних переслідувань з боку тодішньої влади, особливо це відчувалося, коли помер її батько. Партноменклатурі по-своєму бачилось, як має відбуватись похорон. Занадто переймалися вони і тим, чи буде зірка на пам’ятнику на могилі батька журналістки.
Варто відзначити, що Ю.П. Зейкан народилася у сім’ї колгоспників. Їх було семеро. Мала сестер: Герміну, Ірину, Розалію, Марію, Гізелу, брата Олександра. Кожен пішов своїм шляхом. Обрали фізико-математичний, будівельний, медичний, бухгалтерський та педагогічний напрями. Гізела Петрівна, з котрою спілкувався, закінчила Мукачівське педучилище, потім здобула вищу освіту в Дрогобицькому державному педагогічному університеті. З десяток років трудилася у Дубрівській ЗОШ І-ІІ ступенів, відтак працювала у школі І ступеня в Білках, що у присілку Новоселиця. Деколи пише вірші для душі. Народила і виховала двох синів: Івана та Ярослава. Перший нині проживає у США, а другий працює начальником відділу методичного забезпечення соціальної роботи обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. До слова, Ярослав Іванович є зятем українських поетів Василя Вароді та Христини Керити.
Звісно, хотілося б поспілкуватися із самою Юлією Петрівною, та зі зрозумілих причин не судилося. Залишається відчувати душевний порив землячки крізь журналістське та письменницьке пера, слухати розповіді колег про її блискучий талант керівниці. До речі, вона мріяла написати книгу про відомий рід Зейканів, але, на жаль, не встигла. Хоча і без того потужно прославила його натхненною працею та помітними здобутками.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Прокоментуй!

Ваш коментар