Версія для друку Версія для друку

Михайло Данканич: «Чи скористається порадами Уляни Супрун бабуся Марія з Івашковиці?»

– На сьогоднішній день про це не варто і говорити, – запевняє колишній завідувач терапевтичним відділення № 1 Іршавської райлікарні Михайло Васильович Данканич. По-перше, старше покоління немає доступу до Інтернету, по-друге, із сільської глибинки непросто добратися до Іршави, Хуста, Мукачева чи Ужгорода. А колись у Загатті була дільнична лікарня, де поправляли своє здоров’я жителі навколишніх населених пунктів – Климовиці, Івашковиці, Дубів, Кобалевиці, Чорного Потоку, Смологовиці, Крайньої Мартинки, Підгірного, Броду, Дешковиці. У нас лікувалися навіть жителі Мукачівського району. Це мешканці Завидова, Залужжя, Покуття та Бабичів. Тоді автотранспорту було обмаль, люди добиралися в основному пішки або на підводах.
− А як ви ставитеся до медичної реформи, яку пропонує нам сьогодні Уляна Супрун?
− Звісно, негативно,− відповідає лікар, який майже все своє трудове життя віддав медицині. Чому вона не запроваджує щось подібне в Сполучених Штатах Америки? Для нас найбільш сприятлива Семашкова система. Переваги її в тому, що були єдині принципи організації і централізація системи охорони здоров’я, безкоштовність і загальнодоступність усіх видів медичної допомоги. Першочергова увага приділялася дитинству і материнству. Починаючи з раннього віку, дітям безплатно робили щеплення від різних хвороб: кору, правця, дифтерії, кашлюка, гепатиту В.. Безкоштовно надавалися і засоби лікування. Водночас велика увага приділялася профілактичному напрямку, ліквідації соціальних основ хвороб, залученню громадськості до справи охорони здоров’я та єдності медичної науки і практики. Скажу більше: у багатьох країнах світу – Великій Британії, Швеції, Данії, Ірландії та Італії – дотепер діє бюджетна система охорони здоров’я.
− Семашкова система – багатозатратна. Для того, щоб вона нормально функціонувала, потрібні великі фінансові вливання. А ми дійшли до того, що й на зарплату лікарям вже немає коштів. Потрібно виходити з того,що маємо наразі. Отож, ви за яку медицину?
– Я − за страхову медицину. Реформа Уляни Супрун знищує навіть те, що ми створювали десятиліттями. Наразі район може залишитись без базової лікарні. І все із-за того, що медичні заклади не відповідають сучасним вимогам, не оснащені відповідним обладнанням. А обов’язкове медичне страхування дасть можливість всім громадянам України незалежно від віку, статі, стану здоров’я, національності, місця проживання, рівня доходу, соціального становища отримувати гарантованого державою рівня медичних послуг. А загальнообов’язкове медичне страхування – це вид обов’язкового страхування, спрямований на забезпечення конституційних прав громадян, дотримання гарантованого державою рівня надання медичних послуг.
Тільки вдумайтеся: дільничну лікарню в Загатті, де свого часу працював М.В.Данканич, було відкрито понад сто років тому. Побудував її на свої власні кошти чех Янош Кошут. Архітектори того часу були настільки передбачливі, що взимку в лікарні було тепло − палати опалювалися дровами, було проведено електрику, до послуг хворих − просторі палати, сучасні вікна, двері, широкі коридори. Лікарі і обслуговуючий персонал були серед найбільш оплачуваних категорій населення. У селі кого найбільше поважали: лікаря, вчителя і священника. І лікарські засоби були безкоштовними.
Дільнична лікарня діяла і при радянській владі. Першим її головним лікарем був призначений Іван Юрійович Кириленко. Згодом колектив медпрацівників очолила Марія Іванівна Лінко. Потім вона стала завідувачкою трахоматозного пункту, де лікувалися хворі майже зі всього району.
– Ніколи не забудуть жителі села ті часи, коли головним лікарем Загатської дільничної лікарні була Ганна Дмитрівна Мозгова.
− У неї навіть прізвище було своєрідне, якось причетне до медицини – Мозгова, − усміхається Михайло Васильович. − Уже із самого дитинства було закладено десь в генах, що вона повинна бути лікарем. Вона все своє трудове життя пропрацювала в Загатті, хоча родом із Чернігівської області. Після закінчення Грабовської семирічної школи вступила на навчання у медичний технікум м. Чернігова. Потім навчалася у Станіславському медичному інституті, який на відмінно закінчила у 1951 році. Того ж року вона стала головним лікарем Загатської дільничної лікарні. Була єдиною лікаркою на всі населені пункти Загатської, Чорнопотіцької і Брідської сільрад. Ганна Дмитрівна користувалася неабияким авторитетом у населення. Могла по очах, виразу обличчя чи кольору язика визначити хворобу пацієнта, рекомендувала хворим здійснювати регулярну фізичну активність, вести здоровий спосіб життя. Радила селянам держати піст, бо тоді організм відновлюється. Від їжі, часто любила повторювати, залежить багато. Пропонувала вершкове масло замінити рослинними оліями, частіше споживати рибу, обмежити вживання м’ясних виробів (таких, як паштет чи ковбаси), віддавати перевагу фруктам і свіжим овочам. І це в ті часи, коли мало хто про це говорив.

На долю Михайла Васильовича випало в рідному селі відкрити пульмонологічне відділення райлікарні. Але шлях до цього був довгим і тернистим.
− Зробити це було непросто, − згадує тепер М.В.Данканич. − Як і зараз, усе упиралося в кошти. Однак за корисну і потрібну для села і району справу активно взялися депутати Загатської сільради, директор Загатського держлісгоспу Ярослав Семенович Климович та голова колгоспу «Верховина» Іван Андрійович Яцура. Мав колосальну підтримку у колишнього головного лікаря району Василя Васильовича Рішки, який всіляко заохочував такі ініціативи, давав їм «зелене світло». До вже існуючого приміщення було добудовано другий поверх. І 1986 року пульмонологічне відділення на 40 ліжок було відкрито. Тут лікувалися хворі майже з усього району – Довгого, Лисичова, Кушниці, Сухої, Доробратова, Негрова, Дунковиці, Малого Раківця та інших населених пунктів.
Михайло Васильович обладнав фітокабінет, де хворі отримали можливість приймати лікувальні напої з фітонцидами та муколітиками. Було придбано також камеру штучного мікроклімату, подібну до солотвинських шахт для соляних інгаляцій. Як алерголог, проводив скринінг алергічних захворювань, нашкірні тести з різними алергенами.
Щодо Уляни Супрун, яка ратує за телемедицину, яка, мовляв, забезпечуватиме доступ жителям сіл до фахівців, які надають медичні послуги по серцево-судинним захворюванням, цукровому діабету, хворобах органів дихання, ендокринологічних та дерматологічних захворювань, то це із серії фантастики. Наразі Михайло Васильович твердо переконаний, що бабуся із гірського села Івашковиця ніколи не скористається порадами Уляни Супрун.
Незважаючи на те, що М.В.Данканич вже давно пенсійного віку, він охоче навідується в рідне село, де проживає його брат Василь із сім’єю, в АЗП-СМ, де починав свій шлях у медицину. У Загатті у нього залишилося чимало друзів, з ким у дитинстві пас корови, грав у футбол, коли зародилася у нього мрія стати лікарем − Айболитом. Радий з того, що його дочка Ірина стала медиком, продовжує його справу. Друга дочка Наталія – юрист.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар