Версія для друку Версія для друку

АНЦЯ КУШНИЦЬКА: ПЕРЕЇЗДИ-ПЕРЕХРЕСТЯ ОБІЦЯНОК-ЦЯЦЯНОК, АСФАЛЬТУ, ЗНАКІВ І БЕЗАЛАБЕРНОСТІ

Мабуть, і цього року наші іршавські пасічники залишаться без свого основного продукту – меду, – зважаючи на затяжні весняні холоди, та й початок літа не надто радує. Та й що нас може радувати, коли чи не найпопулярніші з цим золотим плодом діяльності бджіл у народі пов’язані такі не надто позитивно забарвлені приказки: не передати куті меду; ложка дьогтю – в бочці меду.
Попередніми рядками і обмежимо благородну тему бджільництва та спустимося на нашу грішну землю. Справді грішну, бо, здавалося б, нам годилося б красно і щиро подякувати замовникам та виконавцям ремонтних робіт на автодорозі між Іршавою і Сільцем. Але вже не один водій звернув увагу редакції на кричущу абсурдність ситуації на сілецьких переїздах Іршавської вузькоколійки після капітального ремонту. «Закатали в асфальт» – вислів чи сленг у переносному значенні при спілкуванні представників із далеко неблагородного товариства.
А тут ніби по Фрейду, якщо б можна перенести теорію цього знаменитого австрійського філософа на матеріальну сторону нашого буття. Візьмімо ширший аспект. Тут ідеться і про нашу історію – вузькоколійці більше ста років; і про наше сьогодення – їдеш бо, і своїм очам не віриш – дорожній знак сигналить тобі про одне, а полотно дорожнє – реально переконує тебе у зовсім протилежному. Якщо ж знов-таки вдаватися до чистої філософії, то будь-яка дорога веде тебе у майбутнє – як у просторі, так і у часі. Виходить, покладено такий доволі масний хрест на одному із найбільш розкручених туристичних брендів району Іршавську вузькоколійку, або полюбовно охрещеною в народі «Анцьою Кушницькою». Під нею ж пари, а не автошини. Та й хто ж їх міняти – перевзувати буде заради переїзду декількох десятків метрів.
Літні автомобілісти та ще радянської доби ДАІшники полюбляли нерідко, як прикол, при застіллі вставити історію. Коли їх колега автомобіліст однієї із областей зі степової частини України, привізши нашим заробітчанам зерно, зіткнувся з поїздом на одному із цих переїздів і зіштовхнув із колії паровоза. Коли на місце аварії прибули іршавські міліціонери, шокований водій, як мантру, повторював тільки одну фразу:
– Я ніколи не бачив, щоб поїзд із кукурудзи виїжджав…
Навколо цієї пригоди точилося чимало фіґлів, але щоб вона стала настільки симптоматичною, що вже на тому місці ні переїзду залізничної колії, ні ділянки з кукурудзою, не може того бути…
Рік чи два тому цієї ще весняної пори губернатор Геннадій Москаль обіцяв кушнянам побудувати «штацію». Ци у Москаля щось не вийшло, ци у наших підрядників-шляховиків все в порядку із «чуйкою»?
Але як би там не було, з усього теперішнього світу видно тільки одне: світ тісний.
Будь-який сільський філософ заперечить: тісний, та не дуже. Але знов-таки, якщо ми вже аж такі з Ферком мудрагелі, то на заперечення дамо своє заперечення. Незаперечний факт – світлина, зроблена буквально нещодавно – не вдовгім часі в Іршаві круті, а, може, й зовсім не круті водії автівок зупинятимуться не те, що на тротуарах обабіч переїздів, а прямо-таки на самих переїздах, раз уже землячку «Анцю»відправили на пенсію.
Десь-колись пріснопам’ятна радянська влада збиралася побудувати довкола славного міста Іршава кільцеву автодорогу. Таки довгенько збиралася, бо не спромоглася. Це – як ще в одній приказці: довго запрягають, та швидко їздять. Та система дозапрягала так, що швидко стали їздити вже їхні внуки і правнуки. Хоча поінформовані люди зі знанням справи подейкують, що в спеціалізованих архівах на далеких стелажах припадає десятилітньою пилюкою даний проект.
Ого! Відразу нам прислали СМС-ку з прихованого номера: хто старе згадає…
Добре. Не згадуватимемо.
Тоді про що? Про те, що у випадку відновлення руху вузькоколійки бодай до Іршави, народу доведеться мимоволі перейменовувати «Анцю Кушницьку». Як же інакше? Наш уряд затвердив план утворення об’єднаних територіальних громад. По ньому славне верховинське село Кушниця увійде до складу Керецьківської ОТГ. Ото буде фігля: «Анця Кушницька» – в Іршаві, а носій відомого бренду – в сусідньому адміністративно-територіальному утворенню. Ну, не ми перші. Гордість вірменського народу – біблейська гора Арарат вже століття належить сусідній Туреччині.
Що, залишимося гордими?!

Михайло – Брат Ферка.

Ваш отзыв

Ваш коментар