- Нове життя - https://nz-ir.com -

«І ЗНОВУ ЛЮДИНА…»

Спілкування із корінним іршавчанином Степаном Юрійовичем Овсаком завжди не тільки цікаве, але майже кожного разу не безкорисне. З ним без перебільшення можна дискутувати по кілька годин підряд на одну тему, а це вже вірна ознака глибокої зануреності у предмет розмови, системний підхід до справи, ретроспективний аналіз і пошук не менше кількох рекомендацій шляхів розв’язання тієї чи іншої проблеми. Прогнози цього версного, досвідченого чоловіка доволі часто збуваються. Коло його співрозмовників у повсякденному спілкуванні – від столичної професури – до рядових земляків, які заходять допомогти по городніх роботах на присадибній ділянці, яка по-справжньому виглядає немов на науково-дослідній ділянці.
Але наразі мова не про це. Цими днями Степан Юрійович у телефонній розмові зачитав вірш, який доречно процитувати:
«І знову людина в гордині
Забула, що Світ – це маленька Земля:
І Фукусіма, й Чорнобиль –
Це плата за підле. Фальшиве життя.

Сплюндровані землі і ріки ,
Загублені душі і просто життя.
І це – не на час. А навіки,
Бо в людства — воляче, гірке майбуття.

Людино, спинись, озирнися,
Очисти серце, відкрий душу свою.
Скинь облуду з очей, звільнися.
Тебе благаю, просто молю!”.
– Знайомі рядки, – натякнув автору.
– Написані в далекому 2011-ому році, – підтвердив співрозмовник…
Не вдаватимемося у подробиці подальшого діалогу. Згадаємо хіба що про те, що світові лідери на пандемію COVID-19 немов мислять категоріями пересічного обивателя. Якщо вже і не так думають, то роблять кроки, яких від них чекають виборці у своєму природному пориві по допомогу у разі загрози. Це імпонує тим, хто сподівається на допомогу у сприйнятті себе меншим, а, значить, незахищеним.
На жаль, ми потребуємо більшого.
Так само наші запити до влади несуть у собі далеко не завжди оприлюднені вимоги. Коронавірус по Іршавщині в Закарпатті вдарив смертельно і прицільно. Одними з перших ми понесли втрати, одними з перших потерпіли від хвороби наші медики.
Враз була практично паралізована майже вся і так не надто розвинута економіка.
Це не камінь у чийсь город. Така реальність.
Звинувачувати кого-небудь у тому, що не проявив ініціативи – все одно, що звертати увагу на колір чиєї-небудь шкіри у сучасній Америці. Політнекоректно.
Водночас не можемо залишити поза увагою і те, як із поля зору тієї самої влади буквально випадають насущні проблеми повсякденного життя «маленьких» жителів Іршавського району. Столиця починає потроху запускати громадський транспорт. Ми все ще очікуємо. Чи даний випадок за тим принципом: що дозволено Зевсу – то не дозволено бику. Але ж мова не про «Велюр».
Хіба в угодах із пасажирськими перевізниками не передбачені форс-мажорні обставини? Та ніхто не міг передбачити пандемію. Але і шукати вихід зі складних ситуацій – це те, що по суті закладено у природу, адже більшість громадян у доволі простих ситуаціях, звичайно, дасть собі раду сам, за тією приказкою: ваша допомога вже в тому, що ви нам не допомагаєте.
Та, мабуть, так само варто вернутися до того, з чого розпочато розмову. Звернути увагу конкретно на свої власні вчинки: не засмітити довколишнє середовище – значить, не провокувати природу на агресивну «відповідь» людині, не погіршувати його.
І вже не настільки важливо – віриш чи не віриш ти у твердження що пластик у ґрунті розкладається кілька століть, а чи як Трамп – не віриш у глобальне потепління?
Як заявив Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, країна виходитиме із режиму карантину щонайменше у п’ять етапів. Воно й добре, адже дорвавшись до «волі», ми Бозна на що здатні.
Та чи стане нам уроком пережите? Побачимо.
Хтозна, чи ми не набули колективного імунітету від коронавірусу? Бо ж настільки необстеженими із українською медичною недореформою навряд чи є ще хто-небудь у Європі, окрім знов-таки нас? Співставте відсоток захворюваності на COVID-19 серед медпрацівників і серед представників будь-якої із соціальних груп чи професійного середовища і матимете більш-менш реальну картину.
А, може, таки варто нам звернути увагу на досвід тієї самої Швеції. Нам – це в першу чергу – владі. І, відповідно, внутрішній культурі поведінки кожного із нас у громадському місці, дотримання визначених суспільством правил.

Михайло ІСАК.