Версія для друку Версія для друку

Білки. На берегах долі… Історико-краєзнавче есе про визначні події, місця і людей найкрасивішого селах на берегах Боржави.

Чим багате закарпатське село? Чим багаті Білки? Зовсім не капіталами. Направду не статками. Не маєтностями.
А передусім людьми. Родинами. Синами і доньками, внуками і правнуками, нащадками тих білківчан, котрі попри соціальний і національний гніт, світові і локальні негаразди зуміли пронести крізь століття батьківську віру, рідну мову, споконвічне прагнення до свободи і невичерпну любов до рідної землі, до рідних боржавських берегів, до святих небес над головою, добре пам’ятаючи і ніколи і ніде, за тисячі кілометрів, на інших континентах не забуваючи про своє коріння, про свої джерела.
Про це нова книга Петра Пітри – дослідника минувшини, історика і краєзнавця, журналіста, котрий народився і виріс, формувався характером у родині славетного двічі Героя соціалістичної праці, знаного кукурудзовода, академіка поля Юрія Пітри.
Випустило книгу Всеукраїнське державне ордена Дружби народів видавництво «Карпати» м. Ужгород.
– Петре Юрійовичу, що Вас надихнуло написати і видати другу книгу про Білки?
– …Моє рідне село Білки… Своє село я люблю так, як любить дитина своїх батьків, які дали їй життя.
Воно варте того, щоб його любити, знати його історію – вчорашню, сьогоднішню і завтрашню.
Ця книга про одне з найбільших і мальовничих сіл Закарпаття.
Воно справді красиве своїми будівлями, буйними садами, плодородними нивами, а головне – його працьовитими людьми.
Споконвіку тут жили по-справжньому трудолюбиві, освічені мешканці.
У Білках панувала така думка: хто народився і виріс у цьому селі, свідчило, що люди мають справу з непересічним чоловіком. Це означало, що людина добре вихована, навчена праці, поваги до інших, що їй можна довіряти і вірити.
З села вийшло багато обдарованих, вчених людей, відомих не лише у нашому краї, але і за його межами.
Знати про них, пам’ятати – це наш обов’язок.
Дана книга – це своєрідна розповідь про історію села. Тут можна прочитати, як село виглядало багато років тому, знайти відомих людей. Деяких із них, на жаль, вже нема серед нас.
Сподіваюсь, книга зацікавить і молоде покоління білківчан. Тут вони побачать знайому місцевість, своїх родичів і близьких їм людей.
Я впевнений у тому, що вихід у світ цієї книжки – важлива подія в історії села.
– Щиро поважаю і ціную людей, котрі народилися, навчалися, виросли, живуть і працюють або працювали у Білках.
– Всі вони можуть у подальшому ще більш глибоко й ґрунтовніше підійти до вивчення, висвітлення, написання свого, нашого з вами історичного минулого та сучасного.
Словом, не претендую на повноту опису усього, що було і що сталося. Це просто неможливо.
Гортаючи цю книгу, зрозуміло, що кожен шукатиме хоч маленьке повідомлення, фото, невеличку згадку про своїх прямих предків, свою далеку і близьку рідню, урочище, хату, вулицю, на якій виріс і живе, навіть про себе. Шукатиме і, може, не знайде. Наперед прошу у всіх цих людей вибачення.
Незважаючи на все це, ви тримаєте в руках оригінальний друкований твір – документ.
Ті, хто візьметься за цю тему після мене, безумовно, з більшою вірогідністю зможуть врахувати допущені мною прогалини й недоліки, матимуть змогу виправити хиби, помилки.
Час невблаганно рікою пливе, біжить, неможливо повернути чи зупинити.
Люди відходять у вічність, а їх життя чи дуже цікаві історії не завжди висвітлюються.
Народна мудрість провіщає: «Живемо ми до тих пір, поки про нас пам’ятають» або «хто не знає власної історії, той не має майбутнього».
– Петре Юрійовичу, а хто Вам фінансово посприяв видати книгу?
– Половину вартості книги довелося оплатити за власний рахунок. Але, як кажуть, світ не без добрих людей.
Моя щира подяка благодійникам: Олександру Улашину, Андрію Ливрінцу, Петру Станку, Лесі Зовдун, благочинному Іршавського районного православного благочиння о. Георгію Чулею, Білківській сільській раді, Володимиру Біланіну та Степану Якимі – директорам підприємств з Ужгорода, народному депутату України Валерію Лунченку та іншим.
Окрема подяка моєму землякові Олександру Гаврилику за панорамні фото села Білки, редактору видавництва «Карпати» Борису Кушніру, директору Віктору Браславцю.

Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії
ім. Ф. Потушняка.

Прокоментуй!

Ваш коментар