Версія для друку Версія для друку

Згадаймо наших ветеранів…

На жаль, з кожним роком ветеранів Другої світової війни залишається все менше й менше. Тож зустрічі з ними стають дуже цінними, повертають нас у вир тих буремних страшних часів, коли люди жертвували життям, робили героїчні вчинки.
Час робить свою справу. Серед живих ветеранів села Білки залишилася лише одна – Олена Антонівна Горзов.
Народилася 16 грудня 1926 року в білківській родині селян-бідняків, в присілку Новоселиця, Антона Береша. У 1944 році разом із своєю двоюрідною сестрою Єлизаветою Береш вступила у Червону Армію. На фронті була санінструктором. Брала участь у боях в складі 4 Українського фронту, пройшовши територію Польщі і Чехословаччини. Була поранена в голову. Ще і зараз рана на чолі дає за себе знати. Після одужання працювала санітаркою при військовому евакгоспіталі у Польщі. День перемоги зустріла за 12 кілометрів від Берліна. Разом із двоюрідною сестрою Єлизаветою демобілізувалася у листопаді 1945 року. Вийшла заміж за Івана Олександровича Горзова. Теж фронтовика. Народила 10 дітей: вісім синів і двох доньок. Шестеро з них уже померло, а четверо живі.
У 1949 році вступила у колгосп «За нове життя», в якому працювала рядовою колгоспницею у ланці Івана Кізляка, аж до виходу на пенсію 1971 року.
Нагороджена медаллю «За перемогу над Німеччиною», «Мати-героїня», «Ветеран праці» та численними ювілейними медалями перемоги над нацизмом.
Хоч Олені Антонівні вже пішов 94 рік, вона при доброму здоров’ї, порається у своєму господарстві.
Напередодні свят, зокрема Дня перемоги, до неї навідуються голова районної організації ветеранів-інвалідів Михайло Ісак, лікар Петро Осійський та голова первинної організації ветеранів села Білки Петро Пітра. Щиро вітають її та вручають скромні подарунки.

Петро Пітра,
с. Білки

Прокоментуй!

Ваш коментар