Версія для друку Версія для друку

Продуманий ризик – спрогнозований виграш

Томаш Калманович Вереш, не будемо робити з цього великої таємниці, належить до числа хороших і надійних друзів редакційного колективу. Тож подана ним нагода для ділової розмови – робота підприємства у період пандемії -- порадувала в тому плані, що при концентрації зусиль, волі, таланту, досвіду і знань навіть в критичних умовах можемо діяти на позитивний результат, на розвиток. Є всі передумови, що вже найближчим часом карантин буде послаблено, водночас нас так само, як і владу, холодним душем продовжують тримати у тонусі прогнози деяких спеціалістів-вірусологів про поновлення пандемії наступного осінньо-зимового періоду. Видно з усього, з цим явищем нам доведеться жити, а значить, пристосовувати до нього суспільство в усіх проявах його життєдіяльності.
– Ми готувалися, знали, що буде спад в автомобільній галузі. Яким чином готувалися? Прийнято було рішення про скорочення виробництва в Угорщині, перекидання виробничих потужностей в Україну. Завдяки цьому розраховували залишитися на такому рівні, як є. Ми не могли прорахувати епідемію коронавірусу і карантин, зупинку роботи через це. Думаю, що ніхто цього не міг прорахувати. Але ми знали, готувалися, при цьому не сподівалися, що воно буде так стрімко і блискавично обрубуватися все. Певні резерви у нас є, деяку фінансову подушку ми маємо. Невелика, бо не знаємо, коли це все скінчиться, коли весь світ оговтається від цього. Тобто, тримаємо курс – виходити на плюс, а не на мінус. На теперішній час наші замовники теж почали «прокидатися». Замовлення пішли. Ми багато продукції поставляємо в Китай. Дуже багато замовлень туди йде. Завдяки цьому надіємося зберегти той рівень, який є на теперішній час. Це перебазування виробництва з Угорщини в Україну, адже там скорочення. Там перед Новим роком скоротили 100 чоловік, минулого місяця – ще 100. І в травні 150 мають скоротити. Надіємося на те, що це нас не зачепить. Але я вже попередив усіх працівників трьох наших заводів про можливий перехід на 3-4-денний робочий тиждень. Це можливо. Не можу сказати, що це буде точно, але ймовірно, що таке буде до певного часу. Тому що законодавство пише, що я маю за 2 місяці попередити про такі можливі зміни. Наказ зроблено, всі ознайомилися. Може такого і не бути.
– Це своєрідна така соціальна угода між вами, роботодавцем, і працівниками підприємства, що можливий такий розвиток подій.
– Так. Правова основа. Я попереджаю про це за 2 місяці. Стільки часу вони мають, щоб подумати і прийняти для себе рішення, чи погоджуватися, чи не погоджуватися. Про скорочення чи звільнення мова поки що не йде. Надіємося, що спільними зусиллями це лихо переборемо та переживемо. Пережили вже якось кризу 2008 року. Переживемо і це. Ви маєте зрозуміти: хто на теперішній час купує машини? Хто думає тепер про нові машини, щоб він пішов до автосалону в час карантину. Наші замовники – виробники автомобілів не знають, що буде. Як реагуватиме ринок? Коли пройде цей карантин? Коли не буде вірусу? Хтось каже, що вже все закінчиться, хтось говорить про повторну хвилю. Все це зараз дуже нестабільне.
– Але один із варіантів, який розробляють, якщо він буде довготривалий, життя ж не може закінчуватися, той же самий європейський автопром підлаштовується під нові умови та ситуацію і починає запускати виробництво.
– Цей етап якраз тепер проходить. Усі починають зараз думати, як жити в умовах епідемії, карантину. Такий нині час.
– Як організовано самий технологічний процес, безпечні умови роботи?
– Що ми зробили для безпеки працівників? По-перше, це дезінфекція спеціальними засобами автобусів, в яких перевозимо працівників. Щодня – 2 рази. Організували рейси так, щоб людей було мінімально в одному автобусі. Не так, щоб в одному автобусі 50 чоловік, а в іншому інакше. Мінімізували одночасне перебування кількості працівників у автобусі. Всі вони отримали захисні маски. Вхід на підприємство лише після миття рук дезінфікуючими засобами і лише в масках. Зробили перерви більшими, щоб одночасно в їдальнях не було стільки людей. Замовили безконтактні термометри, чомусь вони не доїхали ще. Замовили 2 чи 3 тижні тому, але їх ще поки нема. Слідкуємо за станом людей, попереджаємо про небезпеку, однозначно. На теперішній час нас законодавство ніяк не обмежує. На працюючих підприємствах не потрібно, щоб 10 людей було в автобусі. Нема таких обмежень. Держава теж розуміє, якщо зупинити промисловість, то взагалі податків не буде.
– Ви згадали про доставку Ваших працівників. Ми знаємо, що ви зуміли знайти резерви і допомогти нашій районній владі у доставці працівників на роботу життєво необхідних структур.
– На прохання райдержадміністрації ми це зробили. На теперішній час – це період, коли ми вже 2 місяці доставляємо на роботу медиків та інших. Навіть, коли ми зупинялися на 2 тижні, в кого були оплачувані відпустки, в кого за свій рахунок нових працівників, бо в них не було напрацьованого часу. Навіть у цей час ми запускали рейси і довозили цих людей на роботу в життєво забезпечуючі установи.
– Ви казали, що готувалися десь до певної міри, і організаційно, і фінансово, і психологічно. Як було в цілому сприйнято це колективом?
– Колектив по суті це не відчув. В один час, коли у нас було більше замовлень, ми робили понаднормово, я не приймав нових працівників. І вже певний час не приймаю, щоб потім їх не звільняти, коли стане менше замовлень. Працівники відчули певну напругу, коли треба було більше по суботах виходити на роботу чи у якісь святкові дні. Це було через те, щоб не приймати нових і потім їх не звільняти.
– У цих умовах постали нові бар’єри. Як ви знаходили нестандартні рішення?
– Велика проблема для мене була – це перші дні карантину, це те, що не було організовано владою інформування підприємств. Кожного дня змінювалися урядові циркуляри. У нас не було інформації, як маємо себе поводити, що можливо, що неможливо. Якось вирішували це.
– Вас ставили перед фактом. А рішення приймати – це вже було під вашу відповідальність.
– Так, не було чіткої інформації ні по перевезеннях, ні по захисту. Це, скажімо так, ми приймали певні рішення, що викликали в колективі деякі обурення, тому що їх трактували по-різному. Коли вже влада надала пояснення, то все стало на свої місця. У перший час було важко стримувати напругу, пояснювати людям і вирішувати ці питання.
– Ви вже говорили про зв’язки із зарубіжними партнерами. Чи є можливість розвивати їх тепер?
– Для нас тепер першочергове завдання – утриматися на тому рівні, якого ми досягли. Можливість для розвитку є. У нас є побудований завод в Хусті, який на теперішній час завантажений на 20-25 відсотків. Ми його звели, знаючи, що буде спад, але з розрахунком, що він повинен закінчитися, і все одно піде ріст.
– Ми вже торкалися психологічної атмосфери. Можливо, пряме запитання, чи були якісь зриви у відносинах між людьми?
– Обійшлося, не було. Хіба щось несуттєве, яке не вплинуло ні на виробничий процес, ні на що інше. Своєчасне реагування керівників груп, філій, які інформували своєчасно.
– Ви практично не переривали виробничу діяльність на відміну від інших. Як це сприймали ваші працівники? Вони ж спілкувалися з іншими знайомими людьми, ті ж сидять на карантині вдома, а ваші працюють.
– Перед тим, як ми зупинялися, була певна напруга. Я так думаю, що після 2 тижнів сидіння дома, між можливістю залишитися вдома і працювати, люди вибрали працювати. І тепер більшість розуміє, що таке «Берег-кабель» і що дає у порівнянні з тими, хто працював на ринках чи був на заробітках. Ми завжди казали, що, може, у нас зарплати і не такі великі, але ми стабільні, ми тут, соціальні гарантії даємо. Ми не якийсь приватний підприємець, який сьогодні закрився і сказав, що йди куди хочеш.
– Говорити про плани, можливо, провокативно, але за майбутнє треба думати.
– Думаємо про майбутнє. Попередження працівників є. То – крайній випадок. Це до 15 червня. До цього часу ніяких глобальних змін не буде у гіршу сторону. Я би хотів усіх попросити, щоб з розумінням поставилися. Керівництво не проти працівників, а за них, щоб утриматися на плаву у ці скрутні часи.
– Намічається до кінця року якесь збільшення?
– Зарано про це говорити. Тепер – залишитися на досягнутому рівні. Це у нас виходить поки що. Всі мають порозуміти, і впевнений, що розуміють. Якщо підприємство не працює, то нема прибутку. Нема прибутку, нема грошей. Ми готувалися, певні резерви є, людей у біді не залишимо.
– Ваш досвід є унікальним, у всякому разі в районі. Чи робляться висновки, напрацьовується якась парадигма роботи в подібних умовах, бо дехто каже, що можлива і друга хвиля епідемії. Район і так ледве дихає економічно. Другої хвилі може і не витримати.
– Весь світ перший раз з таким стикнувся. Власним досвідом ми завжди готові поділитися.

Розмову вів Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар