Версія для друку Версія для друку

ПЕРЕЙТИ САДОМ ЖИТТЯ

КОЦАН Василь Петрович
10.12.1950р. – 24.04. 2020р. 

Чоловік ніжив долонями молоді стовбури яблунь у весняному саду. Не піднімаючи гіллям вище руки, боячись пошкодити цвіт, питав у дружини Ганни Іванівни, чи вже всі, та як зацвіли? Він кохався у домашніх клопотах, леліяв плодові дерева. Хоча останніми роками цілий букет хвороб не давав йому це робити так, як це він звик з дитинства та юності. А ще до того для цього не вистачало часу через характер, бо йому по-справжньому боліло за громадське і державне не менш гостро, як за рідне. Чоловік виростив сина Юрія і доньку Наталію, збудував хату поряд із батьківською, посадив сад. Цей Чоловік – Василь Петрович КОЦАН – став доглядачем, сподіваємося і проситимемо у Бога, райського саду.
Фраза «посадив сад» стосовно Василя Петровича несе в собі не тільки прямий сенс, але й глибоко символічний. Він народився у звичайній сім’ї закарпатського селянина, хіба що вчили його цінувати більше людське життя, бо батько пройшов фронтовими дорогами ІІ-ої Світової війни. Сучасною мовою про Василя Петровича Коцана без перебільшення можна сказати як про людину, котра крок за кроком сформувала себе як непересічного регіонального лідера, громадянина, добропорядного сім’янина і чесну особистість.
Від юності Василь Петрович сходинку за сходинкою долав підйом кар’єри господарника, громадського та державного діяча. Майстровитий хлопець з дитинства прагнув все робити власними руками, а природній хист і прагнення до знань вели його шляхом здобуття освіти – від учня Ужгородського ТУ №5 – до студента механічного факультету Львівського сільськогосподарського інституту. Трудова біографія його поетапно, без пропусків, прописана від робітника Ужгородського механічного заводу – до головного інженера і директора радгоспу та голови рідного Великораковецького колгоспу «Виноградар». Василю Петровичу довелося «скуштувати» і райкомівського «хліба». Хоча представники його покоління чудово усвідомлюють, що без такого запису у трудовій книжці навіть у господарській сфері зростання було неможливим.
При цьому саме життя Василя Петровича Коцана постійно висувало на передній план. Він був неодноразово обраний депутатом Закарпатської обласної та Іршавської районної рад. Останньої, до речі, колеги обирали його і головою із 1994-го по 1996-ий рік.
Василь Петрович Коцан став першим і єдиним на Іршавщині представником Президента України в Іршавському районі. У той же період –перший голова Іршавської райдержадміністрації.
Тепер Василь Петрович збирає плоди у Господньому саду. За земного життя більш «успішні» його колеги, знайомі та й просто ті, хто подумки приміряв на свої плечі ношу КОЦАНА, не без нездійснених заздрощів, наголошували на «непрактичності» цього Чоловіка, який оперуючи мільйонами, не спокусився, не уподібнився до тих владців, чиє реноме і чия майже відкрита «діяльність» у своїй сукупності зробили всіх нас такими нещадно економічно убогими. Його золото залишилося в душі.
У наших серцях – пам’ять про нього.

В.А. Симканинець, І.І. Мошкола, І.Д.Клим, В.І.Устич, В.І.Ледней, М.І.Сочка, М.І.Ціцак, В.І.Гольча, Д.Ю.Матіко, В.А.Дубішко, М.М.Кертис, В.В.Павлище, А.М. Баник, А.В.Худа, Ю.М. Марущинець, В.І.Марущинець, Я.І.Мельник, В.В. Кепша, В.В.Поштак, Е.Ю.Лях, Я.В. Пальок, І.В.Бідзіля, Г.О.Лисичко, О.А.Кудрей, М.Д.Ісак, П.В.Король, П.Ю.Пітра, В.В.Шкіря, М.Д.Ісак.

Прокоментуй!

Ваш коментар