Версія для друку Версія для друку

ЛЮДИНА НОВИХ ВИКЛИКІВ

Віктор Симканич у своєму родоводі належить до третього покоління працівників лісової галузі. Здавна ця професія належить до однієї із найбільш почесних на Закарпатті. Батько його матері Марії Михайлівни М. М. Батьо, орденоносець, працював бригадиром-лісорубом у Кушницькому, згодом Довжанському лісокомбінатах, а рідний батько, – Михайло Михайлович – все життя присвятив охороні і примноженню головного багатства нашого краю. Тож зовсім невипадковим став і його фаховий вибір, коли постало питання про здобуття освіти.
Віктор Михайлович прийняв рішення після дев’ятого класу здобувати освіту у Сторожинецькому лісотехнікумі, який до того закінчив старший брат. До певної міри молодому хлопцеві поталанило. Тільки-но завершив здобувати середню спеціальну освіту, а у Львівський національний лісотехнічний університет у 2002-ому році, в якості експериментального проводили набір студентів – випускників технікумів на старші курси. Попри дипломований статус, свою трудову біографію молодий лісовод розпочав із предківського старту – лісорубом у рідному підприємстві.
Після року нелегкої роботи переходить у іншу якість – стає помічником лісничого Довжанського лісництва. Його першим реальним наставником стає, мабуть, один із найбільш досвідчених на той час фахівців галузі такого рівня, що можна без перебільшення стверджувати, навіть у області, –Григорій Іванович Степаненко. На перших порах – це чудова школа по роботі із документообігом, опіка за найбільш відповідальною справою – розсадником, посадкою і доглядом молодого лісу. Услід – короткий, менше року, але надзвичайно інтенсивний за обсягом покладених на фахівця повноважень, період роботи Віктора Михайловича інженером по захисту лісу в апараті державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство».
То була епоха ломки всього старого, відкриття перспектив молодим. Враховуючи ці фактори у поєднанні із уже набутим досвідом молодого спеціаліста, мабуть, і керувався директор підприємства Василь Іванович Ледней, призначаючи 24-річного Віктора Симканича лісничим Лисичівського лісництва. За порівняно короткий проміжок часу для Віктора Михайловича це, по суті, став третій виклик. Працівники галузі, та й всі жителі верховинського краю Іршавщини добре знають, що цей виробничий підрозділ держпідприємства є найпотужнішим. Адже дійсно тут все найбільше у обсягах, рубки догляду, розрахункова лісосіка, посадка. До речі, висаджували у рік до п’ятдесяти гектарів молодого лісу.
На час його роботи припала і ще одна знакова подія, що відбулася у Лисичові. На знаменитий місцевий фестиваль «Гамора» приїжджав президент Віктор Ющенко. Хто знає, що то вартує для місцевих посадовців при підготовці відвідин першої особи держави, не позаздрить. Але саме тут Віктору Андрійовичу місцевими активістами було вручено петицію про створення національного парку на території Іршавського району.
Мине декілька років, і саме сюди – у Національний парк «Зачарований край» – доля закине Віктора Михайловича Симканича трудитися головним лісничим. Це вже знову нові виклики, нові горизонти, інший рівень завдань, проблем. Специфіка їх розв’язання відповідно вимагає швидкого реагування на невідоме, піднімає на вищий і розширює коло ділового спілкування. І що важливо, надає можливості практики із бюджетним фінансуванням.
Як бачимо, кожен попередній етап поступово підводив цю молоду особистість до того рівня, до того часу, коли природно постало питання про самостійність його як керівника. Життя не забарилося із шансом. Ним стали вибори Довжанського сільського голови. Його земляки, зробивши ставку на нього, як на свого лідера не схибила. Велика сільська громада, до речі, одна із найбільш потужних на теренах району, не помилилася у своєму виборі. Отримала свіжий струмінь, нові і при цьому абсолютно фахові підходи. Слід наголосити на тому, що така позиція земляків Віктора Михайловича виправдана ще і в тому плані, що зміни в Довгому на краще оцінили і найближчі сусіди – сільські громади Приборжавського і Липецької Поляни, об’єднавшись із довжанами в одну територіальну громаду. До речі, доволі красномовним прикладом може служити вибір саме полянчан, адміністративно приналежних до сусіднього Хустського району.
У розмові Віктор Михайлович означив, що для нього будь-який новий виклик служить певним стимулятором до мобілізації всього того, що закладено у ньому як у людині Богом і батьками. Відкриває перед ним нові горизонти, які прагне досягти.

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар