Версія для друку Версія для друку

ВЛАСНИЙ ДОСВІД У ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ: РЕТРОСПЕКТИВИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Випадок із далекого дитинства. Зима затягувалася – незважаючи на календар, заповзято заповзала у перші березневі дні – незвично навіть на більш суворий від теперішнього клімат першої половини 1970-их. А в юні хлопчачі серця так само закрадалися тривоги із непевністю подарунків однокласницям на 8 Березня, коли ж іще можна було так привселюдно висловити комусь із них свої затаєні симпатії. До того ж, над нашим поколінням тяжіли ще два чинники: з грошима у нас було сутужно, на відміну від сучасного підліткового загалу, а банальні, для них же, тюльпани і гвоздики – задорогі і в страшенному дефіциті.
На уроці астрономії хтось із хлопчаків про наші спільні переживання обмовився Іллі Васильовичу Шопі, який не забарився нас заспокоїти:
– Як би там не було, а на 8 Березня козинки* Під Облазом** будуть.
Уже з пам’яті стерлося, але, здається, декількох наших відчайдух, що жили у верхньому кінці села, напередодні негласно відпустили із останніх двох уроків, аби підсніжники розквітли щасливими посмішками на обличчях між рум’янцями зашарілих від несподіванки наших однокласниць.
У один із короткочасних приїздів додому студентської пори мене чекала приємна несподіванка: до двоюрідного брата на два дні приїжджала група однокурсників, які проходили переддипломну практику в Мукачеві на трикотажній фабриці. Мене запросили на вечерю, аби «влити» свіжу легінську кров у цю групу, позаяк у ній, окрім брата Володі, навчався ще один (всього) студент. Ним виявився кавказець, чи то чеченець, чи то дагестанець, із яким через спільне захоплення боротьбою, майже з першої хвилини зав’язалися довірливі відносини. Серед кількох колоритних для слов’янина, життєвих історій, розказаних ним або за вечерею, або наступного дня – у Барташах*** на шашликах – запам’яталося, як цей джигіт у юності заради презента коханій нерозважливо забрався до земляка в теплицю і нарвав оберемок троянд. Латекс часу змахнув із сувою ватману давнього спілкування чимало подробиць, здається, наступного дня хлопцеві довелося іти вибачатися, аби зберегти родову честь. І водночас не забувся той емоційний порив, з яким кавказець згадував про ті іскорки щастя, що світилися тієї ночі у очах коханої.
Більше ста років тому на європейському з’їзді соціал-демократів підняли питання про форму передачі землі у власність селянам.
Серед усіх інших представників європейських народів тільки представник саме однієї із українських партій заявив про те, що він повинен викупити землю із обов’язковим документальним оформленням даного акта.
На тому ж форумі прийняли і резолюцію Клари Цеткін про відзначення 8-го Березня як Міжнародного жіночого дня. Історія не зберегла позицію нашого земляка по даному питанню, проте в мені живе тверде переконання про підтримку ним цієї пропозиції німецької суфражистки. Чому? Бо ж у традиції української сім’ї неодмінне рівне право голосу за жінкою.
Кількадесятирічні намагання української влади всіх мастей і кольорів заборонити або знівелювати зазнали фіаско і потихеньку зійшли нанівець, сподіваючись на біологічний метод вирішення цього питання. Забувають про найвищий рівень імунітету саме у сімейних традиціях. А ще не гріх би повчитися у християнських місіонерів, які не спромігшись витіснити з життя деякі із вірувань древніх слов’ян, адаптували їх (вірування і традиції) до православного віровчення.
Отож, шановні наші дорогі і любимі бабусі, мами, сестри, кохані, дружини, перші вчительки, колежанки, знайомі і всі, кому весна приносить задоволення від очікування на щирий погляд, тепле слово і гарячий поцілунок у додачу до букета. І навіть ті прийміть вітання, чия заанґажованість на все з минулої епохи, не дозволяє вам цього зробити про людське око. Нічого, ми зачекаємо, коли вас перестануть вітати із навіяними перемінами, святами і ви згадаєте про наше: як у моді, все нове – добре забуте старе.
Порушуючи традицію, закінчу статтю закликом – жінки, не дайте нам забути про те, що поряд з вами, ми – чоловіки.

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар