Версія для друку Версія для друку

ПАРАДОКСИ ВИЗНАННЯ: ВІД ЗЕМЛІ БЕЗ ІМЕНІ –ДО ІМЕН БЕЗ РАЙОНУ

«…започатковуючи цей проєкт, ставилося завдання нагадати людям, які формують місцеву політику, ділове життя, громадянське суспільство, що від них дуже багато чого залежить. Що, окрім їхніх особистих успіхів, є ще загальне – відповідальність впливових людей перед суспільством. В іншому разі процес демократичного становлення в краї може і надалі нести в собі велику частку провінційності, вторинності.»
«Топ-50. Найвпливовіші люди Закарпаття» вийшов додатком до обласного тижневика «Неділя». Проект цікавий, нехай і нерегулярний, але дожив таки до наших днів. Цим самим уже засвідчує його актуальність, особливо у ракурсі зміни формату з часом на «Топ-100». Дозволимо собі нагадати читачам деякі фокуси на вибрані експертами постаті. У першому випуску, з якого і вищенаведена цитата це була просто «Передмова», які вже згодом отримали заголовки, як от: «Цьогорічний преферанс Закарпаття – нова партія!»; «Боротьба не за принципи, а за ресурси» -- у журналі «Впливові люди» №4 (4).
У першому закарпатському «Топі» всі півсотні перелічені під одним брендом. У ньому іршавчани, до яких традиційно відносимо всіх, хто народився і (або) працює на теперішній час у районі.
Отож, у 2006-ому році найвище – на 32-гу позицію піднявся керівник апарату обласної держадміністрації Михайло Попович (нар. у с. Негрові) (вічний підручний).На шість пунктів відстав від нього голова Іршавської районної ради Петро Станко (Іршавський реформатор), і вже від якого – на п’ять – депутат тієї ж ради, а до того її очільник і водночас голова РДА Степан Бобик (Іршавський динозавр).
Через два роки Михайло Попович – заступник голови Закарпатської облдержадміністрації, керівник апарату, якого означили як (Банк «досьє») піднявся на сімнадцять сходинок на п’ятнадцяте місце. І це при тому, що у першому числі журналу його реноме завершувалося реченням «…протягом року, проводячи разом із Олегом Гаваші приховану люстрацію, Михайло Попович нажив собі чимало ворогів, а це може назавжди поховати будь-які політичні перспективи».
(Своєю людиною) для нас і для області на вісімнадцятому місці став начальник УМВС у Закарпатській області Віктор Чепак (нар. у с. Доробратово).
(Іршавський стратег) Максим Хохлов голова Іршвської районної державної адміністрації зайняв 35-те місце.
А (уродженка с. Дунковиця) Ольга Бізіля – перший заступник міського голови Берегова стала (Міською берегинею) і сорок сьомою у рейтингу. У 2011-ому кількість на Закарпатті «Топів» зросла до сотні. І в ній на 26-ому місці голова Іршавської РДА Віктор Феєр. Він, мабуть, був би і єдиним на тому майже десятилітньої давності політичному Олімпі Срібної Землі, якби дев’яносто восьме місце не зайняв Федір Шандор, соціолог, завідувач кафедри туризму географічного факультету УжНУ. Поза наявність прямих ліній зв’язку Федора Федоровича з Іршавщиною, ми не забуваємо про походження його коріння із Довгого.
Цьогорічний випуск «Впливових людей» означений боротьбою, але як було сказано у вступі, не за принципи, а за ресурси.
«Вони визначають те, як живе Закарпаття. У їхніх руках – або влада, або гроші, або статус морального авторитета, або механізми впливу на десятки тисяч закарпатців. Одним словом – можливості запроваджувати в дію власні рішення в окремих галузях, а то й цілого краю».
І хто ж із наших серед таких?
Із семи номінацій – «Політика», «Влада» «Суспільство» «Бізнес», «Стратеги», «Самоврядність» і «Кумири» -- перша і четверта нами скромно обійдені. Тим більше варто звернути увагу на інші.
«Владу» першим номером відкриває суддя Конституційного Суду України Василь Лемак, відомий до того найперше як історик, юрист, професор і проректор УжНУ, а ми не забуваємо, що він все-таки з нашої Вільхівки.
Закарпатське «Суспільство» має від Іршавщини відразу аж двох довжан. Дев’яту позицію зайняв директор Мукачівського драмтеатру Юрій Глеба, від якого «режисери отримали свободу для втілення, здавалося б, нереальних фантастичних задумів». П’ятнадцяту – український живописець Юрій Боднар, який «запрацював із новою потугою, з натхненням та нестримним бажанням явити світу щось нове, красиве, духовно наповнене, таємниче, досі невідоме».
Не перестаємо горнути до нашої файти будь-кого, хто так чи інакше причетний до неї та працює на її бодай добре ім’я. Несподівано, для нас, до таких «іршавчан» долучився бізнесмен, політик, меценат Андрій Півень: «недавно на будинку, де проживав класик закарпатської української літератури Федір Потушняк, встановлено меморіальну дошку, виготовлену за кошти … мецената».
У «Самоврядності» експерти на п’яту сходинку підняли Івана Дрогобецького, голову Полянської об’єднаної територіальної громади, у якого «… тільки задумка створення на території ОТГ Міжнародного медбіотехіндустріального парку «Інноваційне місто довголіття», вартість побудови якого сягає 300-400 млн. євро. – це конкретний приклад довгострокового планування і непересічного бачення» із Арданова.
Через один пункт сьомим став міський голова Іршави Степан Бобик, у якого «…відкрилися нові перспективи для створення об’єднаної громади і реалізації неординарних планів і задумів, яких у нього ніколи не бракувало».
Ще через один – дев’ятим -- у щільні ряди маститих лідерів місцевого самоврядування став голова Довжанської об’єднаної територіальної громади Віктор Симканич. «Один із наймолодших сільських голів у Іршавському районі чоловік до вирішення всіх питань підходить компетентно та справедливо, проявляючи у багатьох випадках нестандартне мислення та креативність». Віктор Михайлович випередив при цьому у рейтингу такого відомого у областіі децентралізатора як Михайло Цірик із Вільховецької територіальної громади (Тячівщина). І як ще один його бонус, треба думати, став факт територіального розширення громади, яке вийшло за межі свого району.
Неперевершеними можемо себе номінувати серед «Кумирів» - із 13 місць – чотири – за нами:Наталія Петій-Потапчук (іршавчанка) художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного Закарпатського народного хору; Федір Шандор (довжанин) професор, туризмознавець, патріот Закарпаття; Степан Гіга (білківчанин) співак, композитор; Олександр Мавріц (довжанин) актор театру і кіно.
Доволі примітним зауважимо ще й такий факт: із десяти номінантів – четверо так чи інакше пов’язані із Довгим.
***
Майже століття тому відомий свого часу чеський публіцист і письменник Іван Ольбрахт назвав Закарпаття (Підкарпатську Русь) землею без імені. Срібна Земля за Тріанонським договором дісталася новоутвореній європейській демократичній Чехо-Словацькій Републіці від Австро-Угорської імперії у такому жахливому і жалюгідному стані, що неймовірно вражав сучасників і співвітчизників. Не вдаватимемося у історичні екскурси, споглядаючи світлі і темні сторінки останніх ста років. Згадаємо тільки таких очільників краю, як Іван Туряниця і Юрій Ільницький. Попри процес декомунізації, не слід за їх партійною приналежністю, ідеологічною загостреністю забувати те головне, чим вони вписали свої імена у нашу історію. Мова не про крайовий масштаб, а про всеукраїнський, якщо не геополітичний. За активної участі першого Закарпаття возз’єдналося із Україною, і географічний центр Європи став українським, а за керівництва другого – Юрія Ільницького – ми уникли будівництва двох атомних електростанцій. Кілька років тому абсолютно на Іршавщині «не помітили» історичний ювілей утворення району. Це вже мало викликати тривогу у громадськості. Не викликало. Тепер на офіційному рівні нікого не тривожить завершення «дерибану» Іршавського району між двома, за іншою версією, трьома сусідами.
А до чого тут наша історія і популярний рейтинговий журнал «Впливові люди Закарпаття – 2020»?
Дуже просто – маємо імена та скоро, здається, не матимемо землі, що їх народила, живильні соки якої виплекали їх талант і на ґрунті якої ступали перші кроки босими ногами.
Чи зростає що-небудь без опори?

Михайло ІСАК.
*Щира подяка митцю і другу редакції Степану Петровичу Ляху у наданих матеріалах для підготовки статті.

Прокоментуй!

Ваш коментар