Версія для друку Версія для друку

Бджоли – то моє хобі, моя стихія

Люблю дивитися, як працюють ці дивовижні робітниці «божі комахи». І стараюся, щоб той природний еліксир здоров’я споживали мої близькі.
Частину меду залишаю для сім’ї, частину роздаю родичам. Люблю пригощати цим натур продуктом друзів.
Через кліматичні перепади (то зливи, то несамовита спека) сезон 2019 року був не вельми сприятливим для пасічників Іршавщини та і всього Закарпаття, 2018-го недоносило набагато краще. Якщо сказати прямо, то меду в 2019-ім не було зовсім.
Мед – справжній «напій богів», народні ліки – кожному з нас дуже корисно щодня натщесерце з’їсти ложку меду. Маючи свій мед майже не вживаю цукру. Продукція бджіл позитивно впливає на людський організм, забезпечуючи довголіття. Додає настрою!
Працюючи з бджолами, вони жалять. Але я сам винен у тому: може працюючи з ними, десь «притиснув» їх. Але «укол бджоли» іде мені на добро. Дякувати Богу та бджолам, поки що в свої роки ніякого ревматизму не відчуваю, турбують суглоби – ставлю компреси із підмору і через декілька днів все проходить. Думаю, моє нинішнє добре самопочуття ще й від того, що тримаю бджіл…
Бджоли розрізняють в основному три кольори: білий, жовтий і синій. Саме такими барвами розфарбовані мої вулики.
Альберт Ейнштейн казав: «Не стане бджіл – через чотири роки зникнуть і люди». І йдеться не тільки про мед. Ці комахи запилюють сади, городи, виноградники, забезпечують високі врожаї. Тож ми просто зобов’язані зберігати цих корисних двокрилок.
Звісно, біля бджіл предостатньо клопотів. Особливо влітку – у час роїння, виведення маток та активного медозбору. Восени ж старанно потрібно утеплити вулики напередодні стійкого зниження температури (до – 5- 10 с0). Негоже забувати дорогу на пасіку і зимової пори. Тоді уважно прослуховуйте кожну сім’ю, щоб довідатися, чи комфортно підопічним в морози. Водночас доводиться проганяти надокучливих синиць, котрі своїм постукуванням по вулику, тривожать та збуджують бджіл.
Завівши бджіл, навіть уявити не міг, як багато потрібно знати та вміти, аби бути справжнім пасічником. Спочатку не все виходило. А про багато що навіть уявлення не мав, як воно має бути. Та наполегливо вчився на своїх помилках і запозичував досвід в інших пасічників. Можна сказати, що я ідейний самоучка. Ідуть до мене як молоді, так і бувалі пасічники з нашого району аби поспілкуватися і перейняти набутий досвід. Проте, непокоїть ставлення до бджільництва у нашій державі.
Маємо серйозну проблему – захист бджіл. І тут справа не в їхніх хворобах, а в ставленні людей до навколишнього середовища, до свого життя. А це проявляється і у масовій вирубці дерев липи, акації і інших медодаїв, прикриваючись санітарними рубками. Так винищують медоносні трави і породи дерев (акація йде на дрова та паркет, бо є проблеми важливіші, ніж бджоли). Чи хтось бачив нові насадження медоносних дерев? Ми пиляємо гілку, на якій сидимо. Інакше не скажеш. Усім байдуже. Ніби й закони є, але їх невиконання нікого не турбує. Ми гордимося тим, український мед славиться по цілому світу, що держава – один із провідних виробників меду в світі. Але чому є ми практично нехтуємо тими, хто приносить нам цю славу? Чому така прибуткова галузь має триматися на самовідданості окремих людей. Немає у нас століть попереду, якщо так будемо хазяйнувати. А в чому ж житимуть наші діти й внуки? У скляних палацах. А чим харчуватимуться? Генномодифікованими продуктами? Тоді маємо визнати, що ми – вбивці власних дітей…

Юрій САМОРИГА,
пасічник.

Ваш отзыв

Ваш коментар