Версія для друку Версія для друку

Земля – основне багатство держави і людей. Тому її потрібно берегти як зіницю ока

Іван Іванович Лендєл з Арданова – наш багаторічний автор, зустріч із яким, як правило, завершується актуальною публікацією на сторінках газети. Недавно зустрів його в місті над Іршавкою і запросив на філіжанку кави. За розмовою ми зачепили проблему, про яку майже щодня говорять засоби масової інформації. Слово за словом, і я почав занотовувати у блокноті. Що з того вийшло,читайте у нижче поданому інтерв'ю.
– Іване Івановичу! Ви всю трудову діяльність провели на землі, плекаючи високі врожаї озимих зернових, картоплі, буряків, капусти, винограду, слив і яблук. Яке Ваше ставлення до того, що Верховна Рада хоче ухвалити Закон про продаж землі? Поділіться, будь ласка, думками з цього приводу?
– Ще у пам’яті ті часи, коли почали викупляти у людей, які працювали на фабриках і заводах, їхні майнові сертифікати. Спритні грошовиті ділки майже за безцінь скупили їх майнові частки і стали власниками підприємств. Приватизація їм була на руку. А скільки було рейдерських захоплень, до речі, і фермерських господарств, теж за безцінь продано. Звичайно, постало питання, а що ж продавати далі? Напевне, порахували, скільки ще чого знаходиться на даний час у державній власності, де знайти покупця і яка з цього буде вигода. Здається, все продано, залишилася тільки земля. Бо, зрештою, ті заводи і фабрики побудовані на землі. І сировину для їх роботи дає земля. Складається враження, що теперішня влада намагається продати те, що ще залишилось. А продавці, на жаль, ще не побудували самі нічого. Зараз розпаювали землі колишніх колгоспів, але все одно за користування потрібно власникам платити певну суму кожного року.
Свого часу наші предки їздили на заробітки в Америку, Аргентину, щоб на зароблені гроші купити клаптик землі, аби прогодувати свої сім’ї. Потім була колективізація, землю забрали у людей, знаємо, якою ціною це відбувалося. Пройшов певний час, допоки колективні господарства стали міцними у фінансовому відношенні. Із часом поля почали давати високі урожаї сільськогосподарських культур, бо запрацювали інститути, де готували висококваліфікованих спеціалістів для села, селекціонери виводили нові сорти, промисловість почала випускати комбайни, трактори і автомашини. добрива, засоби захисту рослин, Всі вболівали за добробут, зарплати працівників. Пам’ятаю, в дитячі роки, хоч батько і працював бригадиром, я пас корову на мотузці і мав ордер на це тільки в тих місцях, де землю неможливо було обробляти. Це говорить про те, що кожен клаптик матінки-годувальниці був в обробітку. І зовсім протилежне бачимо тепер після розвалу колгоспів і зовсім не те відношення до землі зараз.
– Іване Івановичу! А пригадуєте, який ажіотаж був навколо землі, коли кожен працюючий отримав свій пай, землевпорядники не встигали виділяти землю в натурі.
– А хто не хотів господарювати на землі окремо ,об’єднувались в товариства для спільного ведення господарської діяльності. Але рік – два люди попрацювали, як кажуть, на ентузіазмі і перестали обробляти землю, паливо-мастильні матеріали стали дорогими, техніки для обробітку не було, підтримки з боку держави не мали і одноосібники і товариства перестали існувати, земля стала заростати чагарниками, про що свідчить і сьогодення. Але я не можу оминути і питання тваринництва. Бо всім відомо, що земля працює на тварини, а тварини на землю. Урожайність сільськогосподарських культур у більшості залежала від добрив, які вироблялися на фермах, а земля годувала худобу, тобто замкнутий цикл виробництва. Були м’ясо і молоко по доступних цінах і високої якості. Хто тепер повірить, що майже щодня по два молоковози відправляли на Іршавський молокозавод, два рази в місяць здавали на м’ясокомбінат худобу вагою не менше 350 кг. За все це господарства одержували від держави дотацію. Ферма працювала як потужний завод натуральних добрив. Коли я про це говорю людям, яким тепер по 18-20 років, то вони в це важко вірять. А зараз маємо те, що маємо. Для прикладу, на тій вулиці, де я тепер проживаю, колись нараховувалося 106 корів, тепер їх кількість зменшилася всього до 20 голів. Чим далі – село перестає бути селом. Присадибні ділянки теж рідко хто використовує. Бо тримати худобу і садити картоплю не вигідно. Я вважаю, неприпустимим, коли сільський житель купує молоко, картоплю, моркву на базарі або в магазині. А на ринках нам пропонують самі знаєте що. Неякісні м’ясо-молочні продукти, фрукти і овочі з підвищеним вмістом нітратів і пестицидів. А це призводить до різних захворювань і вкорочує життя наших людей. І тому до землі слід ставитися з любов’ю, допомогти відродити її призначення не теперішнім фермерам і одноосібникам, а на рівні держави, не думаючи кому і скільки продати її і по якій ціні.
– Іване Івановичу, а чи потрібний референдум щодо продажі землі?
– Звичайно, референдум потрібний, щоб думку людей почули ті ділки, які все це затіяли. Я впевнений, що люди, які працювали і дотепер працюють на землі, обов’язково скажуть, що земля повинна мати власника. Думки різні, але коли по телебаченню показують виступи-роздуми жителів міста, які крім продукції на ринках, нічого не знають про село, мене це трохи дратує. Це однаково, якби мене запитали, як виглядає земля з космосу. Смішно, правда? Нехай люди висловлять свою думку з цього приводу. А там буде видно, яку модель земельної реформи нам запропонують наші молоді парламентарі, і кому ця ідея про продаж землі прийшла в голову. Тоді, вважаю, дискусій навколо цього питання значно побільшає. Бо долю землі повинні вирішувати не окремі депутати, а всі люди.
– Що, на вашу думку, очікує простих людей, якщо все ж таки приймуть цей Закон?
– Наразі мені здається, що землі уже давно куплені і саме власники великих агрохолдінгів тільки й чекають прийняття цього Закону. Цікава була досить ситуація, коли за межами населеного пункту землею розпоряджалися районні державні адміністрації, не знаючи розміщення ділянок, специфіку вирощування на ній сільськогосподарських культур, зрештою, в якому стані вона знаходиться. Скільки зараз порушено кримінальних справ проти деяких високопосадовців, які брали хабарі за виділення земельних ділянок протизаконними способами. Ні ви, ні я невзмозі купити за свою мізерну пенсію 1634 гривні і гектара землі. Цих коштів навіть на прожиття не вистачає. Її викуплять українські олігархи. Візьмімо інший бік медалі. Гектар землі в різних регіонах коштує по-різному. Нехай в середньому 2000 доларів. Той, хто свою землю продасть, позбудеться її назавжди, а хто придбає – поверне затрачене за 1 – 2 роки, дивлячись, що на цій землі буде вирощувати. Цікаво, правда? Те ж саме коїться з Укрнафтогазом, Укрпоштою і Укрзалізницею, де досить незрозумілими методами обдирають простих жителів України. До речі, автомобіль «швидкої допомоги» забрали в Іршаву, бо там, мовляв, швидкі несправні. Я це почув від сусіда і був просто шокований. Що що, а такий автотранспорт повинен бути у підвищеній готовності.Чи не потрібно за це з когось запитати, бо я впевнений, що є там і завідувач гаражем, інженер, які безпосередньо відповідають за цю справу. Ось так ми дожили з реформами, як то кажуть, – «до ручки». А здоров’я людей попри все повинно бути на першому місці. Так буде і земля простого селянина з прийняттям цього закону.
– Іване Івановичу, який, на вашу думку, вихід із даної ситуації?
– Звичайно, є люди, які не в змозі самостійно обробляти свої земельні паї, та й для цього потрібно мати певні навики і відповідні знання. Такі люди дійсно можуть здавати свої наділи на 10 років, бо орендар запровадить сівозміну, потрібно для цього мати і добрива, щоб вирощувати високі урожаї, захистити від шкідників і хвороб, розрахуватися із людьми за оренду. Все це потребує часу і коштів. Або можна об’єднатися в товариства, обравши собі керівника, і довірити землю фахівцям, як було колись, щоб займався тим, чим і повинен займатися справжній господар, і за свою земельну ділянку отримував гідну орендну плату. До цих питань, на мою думку, повинні залучатися і голови новостворених ОТГ, на території яких знаходяться ті чи інші землі, бо без їх відома не буде працювати жоден фермер чи якесь об’єднання в кооперативи чи товариства. Люди повинні самі вирішувати, як і що вирощувати на землі або кому довіряти свої паї. Селяни повинні добре знати фермера, якому довіряють свою землю, і тільки тоді йти з ним на контакт. Бо пройдисвітів і шахраїв в теперішній час дуже багато, тому слід добре продумати й все прорахувати перш, ніж комусь довірити землю.

Розмову записав
Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар