Версія для друку Версія для друку

Угро-Руси, Соборна Україна чи Чехословацька республіка ?

Які події були передумовою всенародних зборів у м. Хуст 21 січня 1919 р., що голосували за воз'єднання з Українськими землями від Тиси до Кубані?
Розглянемо окремо тогочасний Довжанський округ.
Про це коротка хроніка історичних подій подана нижче.
Начальник Довжанського округу в телеграмі Кошіцькому воєнному командуванню від 11 жовтня 1918 р. просив негайно вислати в округ військову силу, так як жителі Керецьок і п’яти сіл і солдати, які повернулися додому, розділяють майно панів. Панує анархія, почалося селянське повстання.
11 листопада 1918 р., закінчилася Перша Світова війна, був підписаний Акт «Про капітуляцію».
В той же час 21 грудня 1918 р. територія сучасного Закарпаття отримала статус автономної республіки під назвою «Русинська країна» у складі Угорщини.
В село поверталися солдати з війни, хоч і не мали доброї освіти, однак мали великий життєвий досвід, значна частина яких побувала до того на заробітках в США. Як говорили в с. Кушниці «люди прохожені» – з досвідом. Солдати почули, як тяжко без них бідували їхні жінки і старі батьки, і зрозуміли, що треба міняти владу в селі та вернутися до православної віри прадідів, бо греко-католицькі попи самі себе скомпрометували і хотіли мадяризувати русинське населення, і жиди експлуатували і обманювали селян.
У неділю наприкінці жовтня 1918 р., після церковного служіння людям сказали зібратися у приміщенні церковно-приходської школи. Було їх на зборах більше як 50 чоловік.
На зборах жителі села своєю більшістю вирішили скинути нотариша, скинути унію і правити у церкві, за православним обрядом (запросити православного попа), а також поміняти старого бирова Юру Кікало на нового бирова. Однак представники старої влади та єврейська верхівка побачили в цьому бунт і непокору старій владі.
Жид Нисин, за вказівкою нотариша Фірста, у понеділок зранку, привіз на возі 5 озброєних гвинтівками жандармів з с. Керецьки. Нотариш Фірст викликав з Довгого 12 жандармів (немзетів) на конях, котрим було вручено списки підбурювачів-першонярошів. Піряники людей зігнали до нотарського уряду. За наказом жандармів принесли лавицю від Івана Барата (Дірей). У «городци» вирубали з «тирня» палицю. Почали викликати людей за списком.
Немзети на площі мали бити двох Приймів та Івана Малюнду (Кікало). Палиці тернові з городця вирізали. Винесли стілець, зняли бачмаги, дале лиш гаті зосталися, і били по 25 румунських п’ятьох підбурювачів – першонярошів.
Від побоїв помер Василь Іванович Прийма, якого першим почали бити.
Жони і діти ревуть, Мигаль Ілліч Радь /1874- 1953р./ на війні служив у Сербії де був поранений, був грамотний, розсудливий, якого вибрали старостою, знав по-мадярськи, і просив жандармів щоб не били людей, бо не мають право. Михайло Ілліч Радь на посаді сільського бирова він був 7 років. Михайло Ілліч перебуваючи на заробітках в Америці збирав гроші разом з іншими заробітчанами на іконостас кушницької церкви.
Людей на площі прийшло у кілька разів більше, як жандармів. Люди могли роздерти тих шандорів, якби були сміливі.
Тож після такого австро-угорського «прощання із 25-ма румунськими ударами палицею», що означало закрити за собою двері, про добровільне входження до складу Угорщини в статусі автономної республіки під назвою «Русинська країна» було проблематичним для делегатів від Довжанського округу.
У першій половині січня 1919 р. селяни знову зібралися у приміщенні церковно-приходської школи с. Кушниця, де вони обрали делегатів на народний з’їзд у м. Хуст: Михайла Радя, Андрія Юрійовича Гецка, Івана Метеньканича.
Згідно протоколу всенародних зборів у м. Хусті про ухвалу воз'єднатися з Україною, до Центральної народної ради, куди входило 100делегатів, було обрано Михайла Ілліча Радя з Кушниці Василя Продана з Лисичова, Василя Білея йз Керецьок, Івана Бойка з Довгого, Василя Федоричка з Заднього та інших, що голосували за воз'єднання з Українськими землями від Тиси до Кубані. Які проголосували і за особливе (окремішнє) положення угорських русинів-українців у складі Соборної України (в статусі автономії).
Зі слів кушницького краєзнавця М. Мінського (Мінца), який розмовляв з кушницькими посланцями, делегати в м. Хуст голосували за воз'єднання з Україною, і одна з причин їх вибору: «бо там родючі землі і хороші урожаї пшениці, тож наші односельчани не будуть голодувати, там люди говорять по-нашому, і в новій державі русини будуть мати окремішнє (особливе) положення» .
Однак, з цими подіями, паралельно в США, за межами нашого краю, відбувалися інші події, які визначили подальшу долю Підкарпатської Руси .
З метою консолідації переселенців з Австро-Угорщини, в США у вересні 1918 р. була створена, з ініціативи американського уряду, «Середньоєвропейська демократична унія», головою якої став лідер чеського національного руху Т. Масарик. У цей час керівництво унії посилило переговори з емігрантськими колами із Закарпаття про майбутній статус краю. «Американська народна рада угро-русинів», яку очолював адвокат Г. Жаткевич, 23 липня 1918 р. у м. Гомстеді схвалила рішення про можливі шляхи вирішення державно-правового становища на Закарпатті. На перше місце було поставлено питання про надання повної незалежності народу Закарпаття.
Ще у 1917 р. Т. Масарик направив листа Тимчасовому уряду Росії з питання післявоєнного устрою Карпатської Крайни – Закарпаття. Однак Тимчасовий уряд Росії це питання не цікавило і відповіді не було. Також це питання поставив у Києві Т. Масарик у 1918 р. перед тодішнім урядом Центральної Ради. Однак у київської влади були інші проблеми – наступ більшовиків, і питання Закарпаття їх в той час не надто турбувало. 29 лютого 1920 р. була прийнята конституція Чехословацької республіки, яка закріпила положення Сен-Жерменського мирного договору і статус найбільш широкої автономії Підкарпатської Руси.

Василь Гецко,
архітектор.

Прокоментуй!

Ваш коментар