Версія для друку Версія для друку

МАРІЯ КОГУТ: «У ЖИТТІ Є РЕЧІ ЦІННІШІ ЗА ТІ, ЩО ДАЮТЬ ПРИБУТОК…»

Напевно, у наш непростий час свідомі сім’ї не поспішають мати багато дітей, бо розуміють, що своє чадо ще треба і в люди вивести, і умови для його проживання належні створити. Хоча якоюсь мірою трапляються й унікальні випадки, коли гуманність із певним прагматизмом знаходяться в гармонії. Про Марію Василівну Когут з Великого Раківця, котра має велике материнське серце, багато хто знає і чув. Маючи п’ятьох власних дітей, яких на той час уже поставила на ноги, пішла на відчайдушний крок – взяла на виховання сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. А відтоді, як стартувала ця велика й благородна справа, минуло вже майже 18 років – своєрідне повноліття.
У вже порівняно далекому 2002 році у Великому Раківці було створено благодійну організацію допомоги знедоленим дітям «Вефиль», яку очолила М.В. Когут. Можливо, тоді вона й не думала, як усе закрутиться. За невеликий проміжок часу взяла під свою опіку 27 дітей. Саме тут дітлахи відчували незамінну батьківську любов, турботу та мали нормальні умови для проживання. Прикметно, що чоловік Василь Михайлович, як і всі рідні, на той час уже дорослі діти, теж не були проти такої важливої для суспільства, особливо перед Богом, справи. Як чоловік, так й рідні діти допомагали їй у всьому. У 2005 році на базі цієї благодійної організації Іршавська РДА створила дитячий будинок сімейного типу. На той час Марія Василівна виховувала 18 дітей, а державне фінансування було передбачене лише для десяти – відповідно до чинного законодавства є обмеження щодо кількості дітей і державних коштів на них. Для решти ж довелося шукати інші джерела фінансування. Навіть за таких умов багатодітна мама не опускала рук, а проявляла мудрість та далекоглядність. Каже, що мали величезне господарство, тому харчувалися в основному домашніми м’ясом, молоком, овочами та фруктами. Завдяки такому підходу була можливість відкладати кошти, виділені з державного бюджету дітям, на їх особові рахунки.
Шість-вісім років по тому звернулися до Великораковецького сільського голови Андрія Васильовича Худи, щоб виділив три земельні ділянки під житло для дітей сиріт. Перевага надавалася тим, котрих було на вихованні у дитячому будинку сімейного типу двоє і більше з однієї сім’ї. На будівництво житла з державного бюджету тоді не виділяли жодної копійки, тому довелося «нашкребти» самотужки. Лише з листопада 2017 року нарешті держава почала свою турботу про дітей-сиріт не лише до повноліття, а й після того, коли вони починають самостійне життя, а поруч немає рідних та даху над головою. Тоді на придбання житла для сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, у держбюджеті почали закладати кошти. У 2018 році Марія Василівна доклала всіх зусиль, щоб поставити своїх вихованців на «квартирний» облік. Тоді ж за рахунок держави одна вихованка отримала, як то кажуть, власний дах над головою. Минулоріч вдалося отримати кошти з держбюджету на придбання житла для ще 4 дітей. Одній дівчині, яка навчається у Мукачеві, вже купили там квартиру. Іншим трьом вихованцям ще підшуковують оптимальні варіанти, бо за такі гроші, які не зовсім враховують сучасні ринкові умови, поки не виходить знайти достойні пропозиції.
Час непомітно плинув, зростали і вихованці Марії Василівни. За весь період існування організації їх пройшло через дитячий будинок 45. У цій цифрі ще не враховані ті, котрі не довго проживали у згаданому дитячому будинку сімейного типу. Практично всі вони закінчили професійно-технічні заклади, один хлопець здобув незакінчену вищу освіту. Мають спеціальності перукаря, кухара, кондитера, електрогазозварника, в сфері органів внутрішніх справ. Семеро її «пташенят» уже звили власні гніздечка, тобто створили сім’ї. Неабияк радіє жінка і вісьмом прийомним внукам. Марія Василівна дуже зріднилася зі своїми вихованцями. Вони без будь-якого примусу, за власним бажанням називають її мамою, бо гідна цього. Всі живуть дружно, частенько з нею у «Вайбері» діляться різними фотографіями з власних сторінок біографії. До речі, коли спілкувався з цієї жінкою з великим материнським серцем, їй зателефонували з приводу замовлення дверей. Як пояснила вона, це її попросили допомогти вихованці, що вже мають свою сім’ю.
Марія Василівна зізнається, що завжди знаходилися ті, хто її підтримував. Слова вдячності за порозуміння вона висловлює Великораковецькому сільському голові Андрію Худі, працівникам служби у справах дітей РДА, районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та всім небайдужим людям. З теплотою і вдячністю згадує Марія Василівна підприємця Петра Шаленика з Іршави, котрий частенько навідувався до діток з подарунками у дні їх народження, на Новий рік та інші свята. Марія Василівна каже, що таких людей, як сім’я Шалеників, дуже мало, і тому просить благословення від Бога для них.
Цьогоріч досягне повноліття решта вихованців Марії Когут. Нових уже не прийматиме, бо здоров’я і вік не ті. Вдячна Богу, що пройшла цей непростий шлях, що дає їй сили рухатися далі. Продовжуватиме займатися благодійною діяльністю від імені організації «Вефиль», опікуватиметься усіма своїми дітками і молитиме Господа, щоб життя у них складалося якнайкраще. За потраченими силами, часом, нервами і коштами для виховання діток абсолютно не жалкує, бо глибоко переконана: «У житті є речі цінніші за ті, що дають прибуток тут для життя на Землі. Є справи , які дуже важливі перед Богом. Якщо людина старається і робить їх з любов’ю для тих, котрі потребують допомоги, то вона це робить самому Господу. Все посіяне добро на Землі буде пожате на небесах у Вічності».

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Прокоментуй!

Ваш коментар