Версія для друку Версія для друку

Хорова культура Іршавщини

Нещодавно в ужгородському видавництві «Карпати» побачила світ книжка Михайла Митровки «Хорова культура Закарпаття».Це є першою спробою цілісно подати процес зародження,становлення та розвитку хорової культури Закарпаття у хронологічній послідовності з найдавніших часів до сьогодення.
У роботі Михайла Митровки «Хорова культура Закарпаття» на величезному архівному та історіографічному матеріалі змальовується широка панорама цього багатогранного мистецького явища, достатньо ґрунтовно розкриваються процеси зародження, становлення і розвитку хорової культури краю від давніх часів до сьогодення у контексті загальноукраїнської музичної культури, характеризуються монодична та багатоголосна епохи співу, етнолокальний напрям розвитку церковної музики, центри розвитку хорового співу, особливості хорової справи у районах. Вона рясніє новими або забутими фактами, маловідомими іменами.
Книга складається з одинадцяти розділів. Окремий з них присвячено нашому району. На думку автора, Іршавщина – неповторний у своїй мальовничості регіон.Вона стала батьківщиною багатьох митців, які своєю піснею принесли славу рідному Закарпаттю. Серед тих, хто піснею возвеличав рідний край – Михайло Машкін, Петро Світлик, Павло Копинець, Семен Мельник, Іван Попович, Степан Гіга, Василь Гичка, Оксана Ільницька, Василь Гайдук, Василь Кобаль та ін.
Культурно-освітнє життя району, за твердженням автора, ожило з приєднанням Закарпаття до Чехословаччини. У цей час створювалися сприятливі умови для розвитку національної школи, розпочалося заснування товариств «Просвіта» та імені Духновича. Перші читальні товариства «Просвіта» були закладені в селах Білки та Довге в 1920 році. При них організовувалися хорові, драматичні, інструментальні гуртки, проводилися різноманітні заходи.
Позитивних зрушень набуває хоровий спів через народні та горожанські школи, він стає провідним жанром, народна пісня виходить на концертну естраду, вона почала виконуватися в театральних виставах. За спогадами колишніх просвітян, в міжвоєнний період в окрузі діяли понад 20 співочих гуртків, дяки та священнослужителі. Вони були зразком у виконанні народних, різдвяних, великодніх, весняних та духовних пісень. Приємно було дізнатися зі сторінок видання, що про один із перших світських хорових колективів Іршавщини писала 18 березня 1926 року газета «Свобода». У матеріалі говориться про те, що товариство «Просвіта» з метою піднесення організаційного та мистецького рівня сільських хорів влаштовувало в міському театрі Ужгорода крайовий огляд. За результатами рішення журі огляду, перше місце було присуджено Руському національному хору з Великого Бичкова, друге місце здобув Вишківський хор і третє – Руський національний хор з Великого Раківця. Цей огляд-конкурс засвідчив зростання музичної культури на селі, водночас висвітлив окремі недоліки, серед яких – низький фаховий рівень хормейстерів.
«Великою популярністю, – пише Михайло Митровка, – користувалися інструментальні ансамблі, які грали на різних народних святах, весіллях. Їхній репертуар складався з народних пісенних і танцювальних мелодій.Славився на все довкілля і свої твори виконував з нот духовий оркестр с. Доробратово, організований у 1924 році Михайлом Югасом – демобілізованим воїном Чехословацької армії, який мав практичний досвід гри у військовому оркестрі».
Після визволення Закарпаття продовжується процес пожвавлення культурно-мистецького життя. В Іршаві відкривається окружний будинок культури, в селах – клуби, хати-читальні, бібліотеки. Масово створюються різноманітні за складом і кількістю гуртки художньої самодіяльності. У зв'язку з відсутністю кваліфікованих культосвітніх працівників до роботи залучали вчителів. Першими організаторами і керівниками хорових колективів були Петро Світлик в с.Білки, Михайло Стець та Федір Романець в с. Імстичові, Василь Бурч в Іршаві та Василь Горват в с.Сільце.
Уже весною 1945 року пройшла перша окружна олімпіада художньої самодіяльності. Програма була розрахована на чотири вечори. Сюди з'їхалися з сіл округи до 250 учасників, які показали досягнення сільських гуртків художньої самодіяльності, народні пісні, обряди, танці. Переможці – хор с.Білки, об'єднаний фольклорний ансамбль сіл Довге та Заднє (тепер Приборжавське) і дитячий танцювальний колектив с. Великий Раковець взяли участь в обласній олімпіаді і були відзначені грамотами та грошовими преміями.
Михайло Митровка із приємністю відзначає, що успішно проходили мистецькі огляди в районі і в наступні роки. 27 липня 1947 року відбулася третя окружна олімпіада, в якій взяли участь 193 виконавці з 22 сіл. Вдало виступили три хорові колективи: районного будинку культури, с. Крайньої Мартинки та с. Імстичово. Із вокально-хорового жанру на обласну олімпіаду був рекомендований мішаний хор с. Крайня Мартинка. За рішенням журі обласної олімпіади аматори Іршавщини посіли друге місце.
А вже 25 вересня 1949 року на районній олімпіаді виступили сільські хорові колективи Білок, Довгого, Воловиці, Великого Раківця, Підгірного, Івашковиці, Лукова, Броду, Сільця, Приборжавського та інших населених пунктів.
Найбільший творчий розвій припадає на 50-60 роки ХХ століття. У цей час було створено ряд творчих колективів, які визначали обличчя культурно-мистецького життя, хорове музикування звучало у всьому розмаїтті його жанрових, стильових і виконавських гідностей. Серед них – ансамбль пісні і танцю «Шахтар» Ільницького шахтоуправління, «Боржава» Довжанського лісозаводу», «Виноградар» с. Великий Раковець, Іршавського районного будинку культури, фольклорний ансамбль с. Приборжавське та дитячий фольклорний ансамбль «Раківчанка» с.В.Раковець.
У кінці 80-х років минулого століття в районі діяли 30 хорових колективів, 7 ансамблів пісні і танцю. Автор книжки чимало теплих слів сказав про активного творця музичного життя, хормейстера Петра Світлика. У повоєнний час він працював керівником учнівського хору в Білківській середній школі.Був організатором і керівником хорових колективів села Мала Розтока, Іршавської бавовняно-ткацької фабрики, ансамблю пісні і танцю «Кукурудзовод» с. Білки. А що вже казати про творчу діяльність Михайла Машкіна, який вдало поєднував у собі талант композитора, хормейстера, поета, фольклориста. Свого часу його було запрошено художнім керівником Довжанського ансамблю пісні і танцю «Боржава». За короткий час роботи очолюваний ним колектив добився значних успіхів і з тріумфом влився у музичне життя краю. У 1960 р. М. Машкіну було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв України. На його творчості зростали відомі в області вокально-хорові колективи. Він збагатив закарпатську вокально-хорову літературу низкою самобутніх творів, які за своїми художніми якостями не поступалися найкращим зразкам пісенної творчості композиторів того часу. Серед них – «Вечір над Боржавою», «Верховино, Верховино», «Гуцульська застільна», «Гей, зійду на полонину», «Тобі, вівчарю» та ін.
Чимало зусиль доклала до видання цієї книжки провідний методист Іршавського районного будинку культури з розвитку вокально-хорового жанру Оксана Сідор. Вона по крупинці збирала матеріали про роботу хорових колективів району 50–80 років минулого століття. Підготувала матеріали про самодіяльні ансамблі пісні і танцю «Боржава», «Кукурудзовод», «Виноградар», «Приборжавська долина», «Верховина», «Шахтар», «Човник», народні хори «Карпати» Приборжавського заводоуправління будматеріалів, «Мелодія», ветеранів праці та райлікарні. Крім того, вона подала ряд світлин, які прикрашають видання.
Книга адресована всім, хто цікавиться хоровою культурою.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар