Версія для друку Версія для друку

АННАБЕЛЬ ЛІ

АННАБЕЛЬ ЛІ
(Едґар Аллан По)
Все це було давно,
Все це було давно
На самому краєчку землі.
Там кохана жила,
Там кохана жила,
Називалася Аннабель Лі.
Як я палко, кохав
І коханим я був,
І були ми найкращі коханці землі,
Вдвох кохання п’ючи,
Ми дитинні були –
Я і крихітка Аннабель Лі.
Вдвох кохання п’ючи,
Ми згрішили, мабуть,
Я і промінь мій, Аннабель Лі,
Бо позаздрили нам
Серафими з небес
І забрали її й передали землі...
Їм кохання чуже,
Їм кохання чуже,
Бо не райська ця розкіш землі,
Але душу мою
Розлучить не змогли
Із душею прекрасної Лі.
Зблисне зірка ясна,
Мов зіниця твоя,
О, моя найпрекрасніша Лі,
В саркофазі земнім
Залишаюсь твоїм
Найчарівніша Аннабель Лі.
***
... все це було давно,
Все це було давно,
І розтануло десь у імлі...
Там кохана жила,
Там кохана жила
Називалася Аннабель Лі.
(Вільний переклад Михайла Ціцака)
***
Новий рік
Старий рік у вічність канув,
Новий тільки що прийшов.
На очах сніжок розтанув,
І засяяла любов.
Як зіркам тут не радіти
З ялинкових пірамід!
Наше щастя – наші діти,
А Морозом стане Дід,
І Снігурка, мов ялинка:
І висока, і струнка.
Нова пісня з серця лине
Срібним променем струмка.
Тешуть, тешуть нові сани –
У них соснові стояки.
Віри, Люби і Оксани
Залюбки йдуть на санки.
Зовсім юний ще Ісусик
У двері стукає, мов гість,
І приносять звідусіль
Ангелочки хліб і сіль!
З Новим роком!

Марія ЗВОНАР, с. Осій

Прокоментуй!

Ваш коментар