Версія для друку Версія для друку

«Група крові – на рукаві, мій порядковий номер – на рукаві, побажай мені удачі в бою» 10 днів у військовій атмосфері

Дев’ятнадцятого вересня – якоюсь мірою пам’ятний четвер для багатьох військовозобов’язаних та резервістів нашого району й Тячівщини. Ранок видався доволі погожим, хоч і дещо «побореним» прохолодою. До райвійськкомату почало прибувати все більше людей. Узгодивши там певні питання з документами, усі вишикувались в чергу для отримання військового одягу та взуття. Одним із тих, хто видавав нам обмундирування, був учасник АТО Віталій Тенкач (позивний «Іспанець»). Щоб зробити плин часу в черзі непомітним, ми почали жартувати. Запам’ятались слова солдата Михайла Михайловича Ціцака з Іршави: «Хлопці, це – чорний четвер». Можливо, можна сприйняти двозначно, та все ж йшла мова про асоціації з чорною п’ятницею. Як відомо, в американців з цього дня стартують масові різдвяні розпродажі із шаленими знижками. Відтак на автобусах нас відвезли на тимчасову базу 69 батальйону територіальної оборони -- Центральний табір туристського активу учнів України в Осої. Чомусь по дорозі туди пригадалися слова із пісні легендарного Віктора Цоя «Група крові – на рукаві, мій порядковий номер – на рукаві, побажай мені удачі в бою». Хоч нині в нашій армії картина із згаданими даними на формі військовослужбовця виглядає вже дещо інакше, та цей музичний твір, прокручений в уяві, досить потужно зміцнив дух.
Насичені будні
Вже на місці розселилися по кімнатах. Нас було розподілено на кілька стрілецьких рот та взводів. На шикуванні познайомили з керівництвом батальйону, зокрема комбатом, майором Олександром Стефаненком. Я мав нагоду проходити навчання в складі інженерно-саперного взводу разом з сержантом Іваном Юрійовичем Буковецьким та солдатами Юрієм Васильовичем Бурясом з Іршави, Михайлом Михайловичем Пилипком з Білок, Юліаном Емільяновичем Мереничем з Ільниці, Василем Павловичем Романом з Імстичова. Командиром у нас був старший лейтенант Юрій Іванович Зейкан з Білок.
Жителі Осою, напевно, дещо з острахом сприйняли наш візит. Ще б пак! Понад двісті чоловік у військовій формі знаходилися майже у центрі села і проводили різні заняття. Не всім осійчанам було зрозуміло, що відбувається. Можливо, сусіди табору, де розмістився наш батальйон, почнуть тепер більше любити неньку Україну, бо кожного дня ми прокидалися о шостій годині ранку під гучні звуки національного гімну. І що б робили без найкрутішого діджея серед військовослужбовців, молодшого сержанта Юрія Івановича Андрели?!
Варто відзначити, що чимало учасників цих навчально-тренувальних зборів прийняло там військову присягу. Цікавими і пізнавальними були й самі теоретичні та практичні заняття. Нас вчили досвідчені інструктори з Рівненщини. На прикладі Осійської сільської ради продемонстрували охорону та оборону важливих об’єктів. Нам розповідали про різновиди протигазів, показували, як їх одягати. Мали можливість нести службу на блокпості, дізнатися про надання першої медичної допомоги при отриманні травм, вогнепальних поранень тощо.
Кожен міг спробувати розібрати і скласти автомат Калашникова. Стріляли з нього на військовому полігоні в Мукачеві. Вправлялися й у стрільбі з кулемета Дегтярьова, пістолета Макарова. На цьому полігоні кидали також навчальні ручні наступальні гранати.
Заслуговують на неабияку увагу теоретичні та практичні заняття із закопування та встановлення мін, їх дії та пошуку. Коли нас інструктор спитав, скільки разів помиляється сапер, то всі дружно, із стовідсотковою впевненістю назвали цифру 1. Все ж виявляється, що двічі: перший раз – при виборі спеціальності, другий – вже при виконанні обов’язку.
За час навчань мали нагоду бути і в нарядах. Хтось патрулював територію, дехто відчув себе у ролі днювального. Комусь довелося чергувати біля воріт. Останнім давали рацію, по якій у разі потреби можна було зв’язатися з будь-ким з керівного складу батальйону. Тут теж користувалися позивними. Фраза про вихід на зв’язок із черговим табору: «Чапля», «Чапля», я – «Брама», прийом» запам’ятається, певно, надовго.
Звісно, не обійшлося за ці 10 днів без гумору. Зазвичай пригадували різні скоромовки про армійську службу, кумедні історії. Коли хтось засинав, то частенько підколювали коронною фразою: «Солдат спить – служба йде».
На жаль, знайшлися ті, хто чинив спроби наступити на п’яти «зеленому змієві». Звісно, з ними боролись. Через це кількох чоловік з Іршавського та Тячівського районів довелося достроково звільнити від навчань з відповідними наслідками. Були й такі, що знайшли причини і підстави, як не піти на ці збори.
Думки учасників  навчально-тренувальних зборів
На зборах можна було зустріти різного віку освітян, лісівників, медиків, працівників райдержадміністрації, сфери культури, представників органів місцевого самоврядування тощо. Напевно, було б дивно, якби увесь батальйон, говорячи про ці навчання, вдавався у крайнощі й висловлював суто позитивні або лише негативні думки. Безперечно, вони різняться, що є природним.
Як стверджує солдат Михайло Емеріхович Петрище з Великої Розтоки, такі навчання потрібно проводити щороку. Якщо говорити про певні їх часові рамки, то краще «вписатися» у 5 діб. Йому дуже сподобалося, як підійшли до справи інструктори-медики. Приємно своїми пізнаннями вразив інструктор-сапер, котрий їздить на навчання у різні країни. Тепер три місяці у рамках програми НАТО навчатиметься аж у Конго. Михайлу Емеріховичу найбільше запам’яталась імітація бою в лісі, де всі підрозділи батальйону мали проявити злагодженість.
Найстаршим учасником зборів був майор, начальник медичної служби батальйону Михайло Михайлович Бойко з Осою. Своїми жартами піднімав настрій усім, зокрема цитував вірш Михайла Чухрана «Проводи в армію». Каже, що йому приємно і цікаво було згадати військові навики. Навчання оцінює позитивно, бо переконаний, що до війни треба готуватись не тоді, коли вона настала. На його думку, їх потрібно проводити щорічно і хоча б півмісяця, щоб більше уваги приділити практичним навичкам та наданню медичної допомоги. Михайло Михайлович – мисливець, тому міцні знання поводження зі зброєю завжди стануть йому в пригоді. Він переконаний і в тому, що контрактники мають йти до лав армії після 30 років, бо у цьому віці рівень свідомості значно вищий.
Солдат Василь Васильович Петровцій з Приборжавського у подібних навчаннях брав участь вже вдруге. Вперше був в Ужгородському районі, в місці дислокації 128 окремої механізованої гірсько-піхотної бригади. Зізнається, що здобуття таких знань і навичок необхідне. Йому дуже сподобалися методи роботи зі знешкодження диверсійних груп, а також глибина інструкцій військового медика з Іраку, котрий навчався і проживає в Харкові. Василь Васильович каже, що варто б залучати на ці навчання більше учасників АТО, котрі ділилися б досвідом з передової і допомагали інструкторам, а також розділити батальйон на команди і провести військово-спортивний турнір. Хотілося б йому, щоб значну увагу приділяли практичним заняттям, а також бачити на навчаннях і більше працівників медичної галузі, яких закріпили б за взводами та ротами.
Солдат Михайло Дмитрович Штефко з Кушниці зізнається, що на цих навчально-тренувальних зборах згадав, як збирати та розбирати автомат, стріляти з цього виду зброї, кидати гранату тощо. Задоволений також обмундируванням та харчуванням. Михайло Дмитрович стверджує, що від Кушниці їх було троє. Для їх участі в навчаннях доклали зусиль місцеві підприємці. Окрім нього, 10 днів займався у складі батальйону Іван Михайлович Биба. На жаль, інший односельчанин зійшов з дистанції достроково. На думку Михайла Штефки, ці навчання дуже потрібні для тих, хто взагалі не служив у Збройних Силах України. Сільські ради готові фінансово долучитись до проведення подібних заходів, аби їх організовувати щорічно.
Солдат Іван Іванович Шкіря з Чорного Потоку позитивно відгукується про ці навчання. Вважає їх потрібним моментом у патріотичному вихованні. Він працює вчителем фізкультури у школі, тому здобуті знання йому згодяться і в професійній діяльності. Оскільки там викладали лише ази, тому 10 днів для цього, вважає Іван Іванович, достатньо. Але, на його думку, інструкторам потрібно мати більше матеріально-технічної бази, щоб краще наочно все продемонструвати.
Відчули їх турботу…
На закритті зборів начальник штабу, майор В’ячеслав Орещук жартома сказав: «Хлопці, випускний бал». Зрозуміло, щоб ми дійшли до цього дембеля, за всі 10 днів старалося чимало людей. Керівництво та інструктори батальйону охоче передавали досвід. Свою посильну лепту внесли й працівники райвійськкомату, адже скільки лише документації довелося підготувати для кожного військовослужбовця, не кажучи вже про організаційні заходи. Начальниця відділу культури і туризму РДА Олена Ісак доклала значних зусиль для того, щоб два рази перед батальйоном дали концерт таланти Іршавщини. Територію для дислокації, місце для проживання та харчування надав директор Центрального табору туристського активу учнів України Іван Матіко. До слова, на навчання з районного бюджету виділили 200 тисяч гривень, із казни Іршавської ОТГ спрямували 50 тисяч гривень.
Благословив навчання настоятель православного Петро-Павлівського храму ПЦУ м. Іршава, отець Валерій Фозикош. Із завершенням навчань військовослужбовців привітали голова райради Віктор Симканинець, голова райдержадміністрації Олександр Горін, голова Іршавської ОТГ Степан Бобик, начальник відділу освіти РДА Єлизавета Яцканич, Осійський сільський голова Іван Матіко, військовий комісар Іршавського РВК, майор Микола Красівов. Керівники району та Іршавської ОТГ вручили учасникам зборів грамоти. Їх було нагороджено також відзнаками обласної ради, обласного та районного військових комісаріатів.
До речі, чудовий відеоролик про ці навчально-тренувальні збори зробили Андрій Васильович Химич, Юліан Емільянович Меренич, Михайло Володимирович Матішинець. Респект Василю Васильовичу Ловсці, котрий на належному рівні зафільмував закриття заходу.
Епілог
На завершення слід сказати, що навчально-тренувальні збори потрібні і корисні, незважаючи на різні думки стосовно них. Багато залежало, хто і яку мету собі ставив. Нашому батальйону бажали, щоб здобуті навчання та навики не довелося застосовувати на практиці. Висловлюючись військовим сленгом, можна додати: хай у нас спостерігається ситуація 4.5.0., тобто все буде добре.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ.
Фото Михайла Матішинця

Прокоментуй!

Ваш коментар