Версія для друку Версія для друку

Духовна скарбниця

21 вересня, у день Різдва Пресвятої Богородиці, по-особливому урочисто лунав святковий передзвін в Імстичівському монастирі отців Василіян. На Божественній Літургії вшанували знаменну подію – 30-ту річницю виходу греко-католицької церкви з підпілля, що співпало з 668-ою річницею від заснування села Імстичова. Із цієї нагоди також освячено оновлену каплицю із статуєю Пресвятої Богородиці, що розташована біля центрального входу до монастирського комплексу. Святкове богослужіння очолив о. Софрон Попадюк (78років), ієромонах з Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні, який свого часу був настоятелем Імстичівського монастиря. У своїй промові він згадав імена визначних постатей, які служили в цій обителі, в часи гонінь проводили підпільну діяльність: владику Івана Маргітича, о. Павла Мадяра, о. Петра Ороса та багатьох інших ченців – Василіян. Велику подяку було висловлено місцевим вірянам, що перейняли збережену в часи переслідувань віру своїх дідів-прадідів та донесли її до сьогодення.
Завершальним акордом святкового дійства стала промова настоятеля монастиря о. Павла Кречуна, який подякував «великим свідкам віри», які долучилися до Божественної Літургії, а також усім вірянам, учасникам спільної молитви. Наголосив, що коли народ у єдності, це сила, яку важко знищити.
22 вересня, ще не менш значущою подією стало перенесення і посвячення хреста на старому цвинтарі, на місці першого дерев’яного монастиря. За словами настоятеля монастиря о. Павла Кречуна, це знакова подія, адже рука Ісуса Христа із розп’яття завжди показувала на старий цвинтар. І зараз завдяки його організаторським здібностям хрест, який стояв біля підніжжя Свято-Михайлівського храму отців Василіан в с. Імстичові, був перенесений на своє попереднє місце. Поставлено меморіальну таблицю: «Вічна пам’ять похованим на цьому історичному цвинтарі монахам Чину Святого Василія Великого та жителям села ХVІІІ-ХІХ століття.»
Кожен з присутніх на цих урочистостях зрозумів, що Батьківщина – це не тільки рідна земля, рідний батьківський будинок, рідне село, де ти народився чи проживаєш, а й уся духовна скарбниця твоїх пращурів, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди, передавати її у спадок наступним поколінням.

Ганна Лях,
прихожанка Свято-Михайлівського храму отців Василіан села Імстичева.

Прокоментуй!

Ваш коментар