Версія для друку Версія для друку

30 РОКІВ ПОЛІТИЧНОГО ІДЕАЛІЗМУ

На всеукраїнському рівні ця історична дата у медіа-просторі промайнула практично непомітно, а що вже говорити про провінційну Іршаву. Мова йде про тридцятиріччя Народного Руху України. Невідомо, чи батьки-засновники на районному рівні зібралися у першій декаді вересня, аби хоч за кавою чи келихом вина відзначити цю річницю?
«Иных уж нет, а те далече».
Інші розчарувалися. Ще деякі розсварилися через нереалізовані амбіції і незайняті крісла з депутатськими мандатами. Їх присутність згодом у різних політичних партіях, в т.ч. в нашому районі, зашкалювала аж до приторності. Чого гріха таїти, все це було притаманне новонародженій політичній силі. При цьому водночас мусимо визнати, як би це неприємно, особливо для деяких окремих осіб, не було, ця сила стала штучно заплідненою. Ніякий щит не захистить автора від стріл звинувачень в упередженості, але відомо на кому шапка горить.
Чому штучно?
Судіть самі. Ідея Народних фронтів у період Горбачовської перебудови виникла в Україні далеко не в першій із союзних республік. Провідниками її в Києві стали вищі письменницькі кола, чимало представників яких якщо й не співробітничали потихеньку із органами, то вже називати їх нелояльними до тих «инженеров человеческих душ» язик не повернеться.
Докази?
Будь-ласка!
Проведені з’їзди Народного Руху України за перебудову. Ми чули-чули про переслідування та тиск на деяких делегатів, в тому числі і на місцевому рівні. Але будь-хто, в чиїй пам’яті збереглися реальні знання про практично необмежені КаДеБістські можливості і тоді, і тепер, не замислюється, з якого б це дива така репресивна машина працювала вхолосту. Просимо згадати ще й той факт, сприйнятий тоді за верх лібералізму, коли тогочасний головний ідеолог, секретар ЦК Компартії України, майбутній Голова Верховної Ради України та перший Президент країни Леонід Макарович Кравчук сів за стіл дискусії у телевізійній студії УТ-І із провідниками фактично руйнівної для компартійної системи сили.
За великим рахунком, відбувалася величезна вистава. Шоу, режисери якої стояли навіть невідразу за кулісами. А вже хто писав сценарні начерки, то страшно й подумати.
Уже сприйняв контраргумент про масовість і представлені всі верстви населення.
Так, селекціонери насіння посіяли у благодатний ґрунт, щедро зрошений кровавим потом цілих поколінь попередників – це слово в прямому його значенні без недавнього спаплюження його януковичовими апологетами.
І що ж нам уродило та хто пожинав ті рідкі і так і не наповнені на рідній чорноземній ниві колоски?
Той, хто рахував. Бо ж загальновідомий вислів Вусатого про виключну важливість тих, хто лічить голоси.
До чого все це?
Та хоча б до того, щоб нагадати, як той самий Рух вміло дробили і роз’єднували, як пускали кількома конкурентними, якщо не сказати більше, колонами на вибори різних рівнів.
Наразі, як один із тривожних дзвіночків – намагання розпуску і заміна складу Центральної виборчої комісії. Напередодні грядущих повсюдних виборів у ОТГ.

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар