- Нове життя - https://nz-ir.com -

«ЗАДИВИЛАСЬ МОЛОДІСТЬ В ДЗЕРКАЛО…»

Колись 28 років вважалися завершенням віку молодості. Саме стільки виповнилося сьогодні нашій державі.
Ніяк не стираються з пам’яті листівки, активно розповсюджувані Народним Рухом України на Іршавщині його районним осередком, у яких нав’язливо Україну за економічним потенціалом порівнювали із Федеративною Республікою Німеччина, найбільшою потугою Європи. Що не кажи, а такий аналогічний ряд імпонував і підкупляв.
Тепер на гадці пісня «Як ішли літа наші на ярмарок», у якій є слова, винесені у заголовок статті, у виконанні народного артиста України Віталія Білоножка, яка, можливо, що й ровесниця нашої незалежності, але митець як у воду дивився. Що не рядок, що не рефрен – як віддзеркалення нашого буття. На зламі 1980 — 1990-их років ми
«…несли надії веселі та гожі». Порівнювати суспільні процеси із біологічними не науково, але те, що ми перебували тоді в зародковому політичному стані, не звільняло нас від тягаря вибору. Вірніше — від відповідальності за вибір, і, не так за вибір, як за право вибору.
Впродовж усіх цих двадцяти восьми років чомусь так виходило, що більшість народу жалкувала за зробленим перед цим вибором своїх лідерів. Один тільки Леонід Данилович Кучма відбув дві свої президентські каденції, який після не надто вдалого переформатування Основного Закону під так жаданий третій термін, кинув «невдячному» електорату: «Ви ще згадаєте Леоніда Даниловича». І ніби в воду гледів – кого не оберемо, все – не той.
Вже два Майдани відгомоніли, якщо не рахувати студентську революцію на граніті, а у нас в Україні ні на верху не ладиться, ні нам внизу — «не коміфлю».
Знаю і сприймаю абсолютно всі «за» і «проти». Не сприймаю і не хочу розуміти, як і переважна більшість нашого народу, тільки: не відповідність українських пенсій і зарплат до європейських цін, якості товарів і послуг – до їх вартості, кондом українського варіанту демократії та незмінний, у кінцевому випадку, результат всенародного волевиявлення. Знову ж таки «contra spem spero». Повірю у невідворотність змін, коли із Європи почнуть повертатися заробітчани – ровесники Незалежності. Із Сполучених Штатів Америки і Канади — цього ми не дочекаємося, а от наша стара сусідка Європа, примудрившись стати таким собі політико-еконмічним трансґендером, можливо, й відпустить трудягу-українця, трудівницю-українку у рідні Карпати, Полісся, Таврію…
Переконаний, як і народна більшість, що істинний патріотизм не у показушних святкових вишиванках на широких грудях, а закарбований код у серці, яке відгукується болем на існуючі порядки, а не голосує ним без царя в голові.
«Вибирати долю йшли на ярмарок –
А насправді доля там нас вибирала.»
Коли писалися ці рядки, інформаційна стрічка принесла новину про те, що Росію можуть поновити в рядах G-7 в обмін на повернення наших моряків і політв’язнів, яких морять по сибірських зонах та в Лєфортово. Не треба нагадувати фразу Достоєвського про ціну сльози дитини, мовляв, і доля моряків багато чого вартує, але не слід світовим лідерам забувати, що РФ потурили із G-7 та Ради Європи за окупацію Криму та війну на Сході України, а взамін розмінною монетою на ярмарку світового політичного марнославства стає свобода пари десятка українських громадян.
А ми у себе, що, не здрібніли?!
Святкуємо День Незалежності неначе з примусу.
Ні, не пишнот потребуємо.
Гідності! Справжньої, а не нарочитої урочистості!
За тим самим шаблоном щодо віку завтра із молодих ми станемо вже зрілими. А насправді як воно буде – покаже наступний тиждень, коли запрацює новообрана Верховна Рада України та призначений нею Кабінет Міністрів: зрілі ми за віком чи за поступками, діями і поступом?

Михайло ІСАК