Версія для друку Версія для друку

Що залишимо наступному поколінню?

Останні кілька років одним із найперспективніших напрямів вітчизняного агропромислового комплексу вважалося бджільництво.
На жаль, у бджільництві з кожним роком стає все менше висококваліфікованих фахівців, а натомість стає все більше людей – одноденок, котрі прийшли вхопити (за можливості) якомога більше медових доларів. Бо майже сто тридцять чотири мільйони доларів, які Україна отримала від експерту меду за 2017 рік, позбавили сну не одного авантюриста і спонукали їх на пошуки тих мільйонів та розробку схем, за якими вони мають величезне бажання й собі відкусити ласий шматок мільйоннодоларового пирога. Протягом шести років експорт українського меду зріс на 330 відсотків. Якщо в 2012 році експортували за кордон біля 15 тисяч тонн, то вже до кінця 2017 року Україна експортувала майже 68 тисяч тонн на загальну суму 133,9 мільйона доларів, що дозволило нашій країні зайняти третє місце після Китаю і Аргентини у списку лідерів світового експорту меду. Але в 2018 році цей показник зменшився до 49,4 тисячі тонн. Нині в Україні нереалізованими залишаються від 30 до 40 тисяч тонн меду минулого сезону. Сталося це не тільки тому, що на експорт він не пішов із-за різних причин, але й тому, що наші зубожілі люди не змогли його купити, бо не мають за що. Тому вже цьогоріч реалізувати почати бджолярам району вдалося не всім, а ціна за бджоло пакети впала майже вдвічі. Тому можна передбачити, що попит на бджолопакети і маток на наступний рік буде нижчим, ніж цього року.
Не хочеться нагнітати ситуацію, але схоже на те, що і галузь бджільництва почне так само занепадати. Тепер уже зрозуміло, що без нових ринків збуту нашої продукції, без активної ролі держави перспектив для бджільництва немає ніяких.
Вже готується закон про оподаткування кожної бджоло сім”ї, як це було за Микити Хрущова, коли платили податки за корову, вівцю, курку, колодязь та сливу, яблуню чи горіх. І скоро пасічники України відчують на своїх кишенях їх ошукування, бо вони для своїх цілей не зупиняються ні перед чим, навіть перед порушенням законів і нахабним обманом.
Незважаючи на те, що цілий 2017 та 2018 роки голови обласних пасічницьких організацій “Срібний край” В.Папп та голова спілки пасічників Закарпаття В.Лях агітували за вступ до цих спілок, мабуть, їм потрібно було поставити галочки про виконану роботу, а пасічники Закарпаття і надалі залишаються сам на сам зі своїми проблемами, бо керівники спілок у першу чергу шукають вигоду лише для себе. Де ще, у якій країні світу – лідерові з виробництва і експорту меду є таке ставлення чиновників до пасічницької галузі, яка розвивається без будь-якої підтримки держави? Де ще пасічники у своїй державі почуваються людьми другого сорту і змушені боротися за своє виживання. Є в Україні Закон “Про бджільництво”, який мають виконувати всі,а не тільки пасічники.
А тепер про Іршавське районне Товариство бджолярів — любителів меду. В селах району не організовано підрозділів Товариства бджолярів. Немає ніякої роботи по забезпеченню пасічників інвентарем та лікарськими засобами за цінами виробника. Не вирішено проблеми реалізації продуктів бджільництва. Наше Товариство не допомагає своїм членам у навчанні передових методів пасічникування та у реалізації меду, щоб уберегти покупців від фальсифікованого меду зі східних областей України та Китаю.
Ще не так давно, років 10 – 12 тому, Товариство допомагало своїм членам, забезпечуючи їх цукром за пільговими цінами та насінням медоносних трав. В останні роки вся робота Товариства звелася до збору членських внесків, члени Товариства перестали відчувати турботу про них, і у відповідь кількість членів скоротилася до половини. Що ти член Товариства – знає тільки голова Товариства.
Ми нічого не сіємо, не садимо, після нас наступному поколінню нічого не залишиться. Якби ми цю справу робили, то після нас росли б цілі ліси чудових медоносів. І ці завдання мають не лише приватний, а й державницький характер. Цілком зрозумілим є факт, що певні позитивні зміни в галузі бджільництва можливі тільки за ініціативи та активної участі в цих процесах самих пасічників. Тому, що ніхто, окрім нас з вами, не знає, в чому саме і як саме необхідно допомагати пасічникам, що для галузі є найбільш важливим в короткочасовій та далекій перспективі,ніхто в державі не є більшим патріотом галузі, ніж ми, самі пасічники. Але для того, щоб щось змінювати, необхідно мати соціальну вагу своїх слів та їх аргументацію. Такі питання може вирішити спільнота, соціальна вага її визначається перш за все ступенем її згуртованості. В даний час згуртованість пасічників району така: моя хата з краю…
На жаль,у деяких наших пасічників проявляється така особлива риса характеру – по мені хоч потоп. Головне сьогодні – найбільше меду зібрати і продати!
Підготував Юрій Саморига, м.Іршава.

Ваш отзыв

Ваш коментар