- Нове життя - https://nz-ir.com -

КОЛИ ОГОЛЕНА ДУША ЗАСЛІПЛЮЄ КРАСОЮ…

Як іршавчанка у міжнародному конкурсі участь брала…

Культуру можна трактувати на різний манер. До прикладу, її сприймають і за своєрідний код емоцій, традицій, душевних імпульсів, певної таємничості… З особливим натхненням цей код розгадують на відповідних конкурсах і фестивалях. У такому контексті на неабияку увагу заслуговує міжнародний етнографічний конкурс «Тиждень бескидської культури», який цьогоріч 56 раз відбувся у польському місті Вісла. Захід проходив з 27 липня по 4 серпня. Участь у ньому взяла і юна іршавчанка Вірка Вовканич, котру без кількох днів уже можна вважати третьокурсницею Ужгородського коледжу культури і мистецтв.
За словами співрозмовниці, на адресу її закладу, який очолює Наталія Шетеля, надійшло запрошення взяти участь у цьому конкурсі. Вони сформували наймолодший аматорський колектив із студентів коледжу «Кольори Карпат», до складу якого ввійшло до 25 чоловік. Члени цього колективу мали від 6 до 19 років і виступали єдиними від України. По одному учаснику виставили всі 15 країн, які були представлені на конкурсі. Тут можна було побачити і грузинів, і канадців, і навіть чилійців. Під час цього дійства співали пісні, демонстрували хореографічні постановки, презентували етноодяг у містах Вісла, Живец та інших населених пунктах гірської місцевості Польщі. Суть конкурсу полягає в обміні культурною спадщиною, певними цінностями, етнічними надбаннями сучасності тощо. До речі, один вечір присвятили зустрічі, на якій учасники конкурсу вчили представників інших країн рухам своїх народних танців. І вік при цьому не мав особливого значення. Могли зголоситися всі охочі від 6 до 60 років. Загалом закарпатці на цьому конкурсі стали найкращими в кількох номінаціях. Гран-прі виборов колектив Угорщини.

Вихована на сцені не творити не може…

Відверто кажучи, у Вірки Вовканич відчувається вагомий творчий потенціал. Воно й не дивно. Абсолютно справедливо можна вважати, що дівчина виросла на сцені. Її мама Тетяна працює викладачем в Іршавській дитячій школі мистецтв. А така робота пов’язана з частими концертами, фестивалями, конкурсами, різними виступами. На всі ці заходи мама завжди брала донечку ще з самого малечку. Бувало, Вірка зручно вмощувалась і уважно спостерігала за тим, що дорослі тітки і дядьки роблять на сцені. Її вабили контрасти світла, барвисте різноголосся, смаки у виборі костюмів, неповторність рухів, вишукана гра на музичних інструментах, вміння передати емоцію. Якось все це несамовито і журавлиним вирієм вкарбовувалося у пам’яті, не давали спокою дитячі думки: «І я так хочу». Приблизно у 5 років дівчина вперше вийшла на сцену. Навряд чи це був вибуховий виступ, однак він запам’ятався на все життя. Хіба забудеш перші спроби опанувати себе, не розгубитись, відчувати публіку, не забути слів, рухів, робити усе бодай так, як дорослі, виступи яких до того вона бачила і своїм дитячим розумом аналізувала. І такі епізоди гріють душу часткою якоїсь власної первозданності. Звісно, з кожним разом на сцені вона відчувала себе впевненіше. Так за улюбленим заняттям минали роки. Якось у 2014 році до Іршави із соціальною постановкою завітав молодіжний театр з іншої області нашої країни. Гра акторів настільки захопила Вірку, що їй закортіло спробувати себе в цій іпостасі. Шукала інформацію в інтернеті, де поблизу можна здобути відповідну освіту. Зрозуміла, що це буде унікальна можливість поєднати власні вміння співати, танцювати та грати на музичному інструменті. Так і вирішила вступити до Ужгородського коледжу культури і мистецтв, де нині вже буде третьокурсницею і навчається за спеціальністю «Сценічне мистецтво». Цікаво, що у неї на курсі тільки один хлопець, решта дівчата. Отже, юнакові точно не бракує дівочої уваги та опіки.

Привідкрита завіса
навчання в
Ужгородському коледжі культури і
мистецтв

Дівчина залюбки розповіла про навчання у закладі. Тут викладають хореографію, вокал, гру на музичних інструментах. Не менш цікавою є сценічна мова. Цей предмет передбачає розвиток дикції у студента та різні тренінги для акторської гри. На окрему увагу заслуговує біомеханіка – одна із систем, завдяки якій виховують актора. Її ще називають палицевою дисципліною. Вона вимагає максимальної зосередженості, бо інакше нічого не вийде. За допомогою палиці вчать різним трюкам. Їх потрібно виконувати за спеціальними формулами. Цю дисципліну викладає Євген Тищук, котрий є головним режисером Мукачівського драмтеатру.
Вірка Вовканич зізнається, що тепер чудово розуміє, що на актора вчаться ті, кому це дуже подобається. Тут потрібно мати залізну витримку та бути безмежно жертовним. Зі слів дівчини зрозумів, що коли заходить у театральну залу, то відчуває себе птахою, випущеною із неволі буденності, її просто затягує творча атмосфера. На одну постановку зазвичай йде 4 місяці. Юна акторка каже, що цей час шалено пролітає, бо випадаєш з життя, і в голові курсують мільйони думок про те, як краще вимовити певне слово, яким рухом підкреслити якийсь образ, на чому зробити акцент голосом. За цим не встигаєш помічати, що робиться довкола. У період постановки дівчина вдень не піднімає трубку навіть, коли телефонують рідні, щоб не зійти із потрібної хвилі. Якщо згодом між постановками їм вдається все-таки додзвонитися до неї, то з подивом питають: «У тебе щось сталося?».
Спеціалісти самі аналізують здібності кожного студента і на основі цього розподіляють ролі. Майстер тут виступає у ролі другого батька, котрий наставляє на правильний шлях акторства. Найбільше Вірку захоплює те, що на сцені можна пережити чиєсь життя і подивитися під іншим кутом зору на власне.
Домашнє завдання студентка сприймає тут за дозвілля. Їм дають багато читати. Зокрема, уже вивчали «Циганську музу» Ліни Костенко, «Ніч на полонині» Олександра Олеся, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. Захоплюється вона і театром абсурду. Зауважує, що коли читаєш подібні п’єси, то на перший погляд вони здаються повною нісенітницею. Отак кілька разів перечитуєш і починаєш розуміти підтекст. Тоді хочеться сказати: «Як глибоко…». У цьому напрямку їй запам’ятався твір «Розв’язка» Семюеля Беккета.
Приємно дивує, що у коледжі за кожним курсом закріплений концертмейстер. Він під час пар постійно грає на музичних інструментах відповідні мелодії. Буває, що його просять виконати щось сучасне для розрядки.

Ударна ремарка

Зрозуміло, що творчим людям притаманно марити цікавим майбутнім. Юна акторка мріє зіграти на одній сцені зі своїми майстром Євгеном Тищуком та класним керівником Веронікою Тищук, яка є дружиною згаданого чоловіка. Дівчина вважає їх для себе своєрідними зразками. Їй хотілося б отримати роль такої, якою вона не є в житті. З приємністю відзначає, що завжди відчуває підтримку бабусі Ганни Михайлівни і з багатьох питань радиться з нею. Словом, цікаво, коли оголена душа засліплює красою…
До слова, днями Вірка Вовканич зустріла свої золоті, натхненні і багатообіцяючі 17 років. Нехай саме життя напише для неї сценарій, за яким вона зіграє дещо божевільну від щастя, а, можливо, вже й занадто таку. І нехай на її шляху буде тільки соло радості.
Іван КОПОЛОВЕЦЬ