Версія для друку Версія для друку

Розвиток Іршави: від села до – міста-райцентру

Закарпаття, на відміну від східних областей України, входило до складу багатьох країн, тож кордони і назви держав, які поглинали наш край, змінювались найчастіше у 20-ому ст. За часів Австро- Угорщини, говорячи теперішніми назвами, об’єднані райони за площею, прирівнювались до тодішніх Комітатів.
Тож, відійшовши від Австро- Угорщини з її адміністративним поділом до Чехословацької республіки, помінялися кордони області та територіальний устрій. За часів Чехословацької республіки в Підкарпатській Руси комітати зникли і утворилися райони. Що стосується Іршавського району, то раніше села Приборжавське, Довге, Кушниця, Бронька, Суха, Лисичево, Керецькі та Березники (зараз Свалявський р-н.) входили в Мараморошський комітат. А с. Довге було центром округу. А інші села Іршавського району входили до Бережського комітату.
Вже за радянських часів, в кінці 50-их, райони були укрупнені. Іршавський район був приєднаний до Берегівського.І лише в кінці 60-их знову відновили Іршавський район.
1 серпня 2019р. в Ужгороді голова облдержадміністрації Ігор Бондаренко представив на розгляд спеціалістів державну пропозицію щодо Адміністративно-територіального устрою: базового та районного рівнів Закарпаття.
Вона розроблялася та погоджувалася на місцевому рівні, згідно постанови Кабміну №333 р-2014. від 01.04.14 р. «Концепція децентралізації влади і реформи місцевого самоврядування» за підписом прем’єра Яценюка.
Згідно концепції, райони в Україні укрупняються. На Закарпатті їх буде 4. Це – Ужгородський, Мукачівський, Хустський та Тячівський райони. Іршавський район увійде до складу найбільшого – Мукачівського.
Тож, як село Іршава перетворилася у місто та проводилася реконструкція його центру, розкажу далі.
Тодішнє керівництво району в особі райкому КПУ та райвиконкому і селищна рада розробили план заходів і звернулись в проектні інститути області для внесення змін в генплан селища Іршави, що давало можливість виділяти кошти не лише з районного, але й обласного та державного бюджету на розбудову промислових, громадських та житлових будівель.
Інтенсивний розвиток економіки краю, особливо за три десятиріччя 60-80-их років ХХ-го ст., розміщення нових підприємств у районних центрах дали можливість виділити кошти і на реконструкцію їх центральних частин.
Не стала винятком і Іршава, яка лише недавно, в ХХ-му ст., одержала статус міста.
Головна площа, розміщена на лівому березі р. Іршавки, була сформована малоцінною одноповерховою, переважно саманною забудовою. Лише невелика церква Петра і Павла замикала перспективний вид з мосту. І це не дивно, адже раніше центром округу було селище Довге.
Генеральним планом селища передбачалось реконструювати цю площу і сформувати тут торгово-адміністративний і культурно-побутовий центр.
За діло взялись проектні організації Ужгорода і Києва, зокрема, Закарпатський філіал «Діпроміст».
Численні погодження проектів на архітектурно-містобудівних радах, здавалося, виключать помилки, які інколи зустрічаємо в натурі. Та час вніс свої корективи.
На додаток до всього виникла проблема: як окремо запроектовані споруди відповідатимуть загальному задуму формування головної площі міста, її архітектурній єдності.
Спочатку були зведені двоповерховий торговий центр «Жовтневий» (нині «Дитячий світ»), кінотеатр і амфітеатр.
Наприкінці 70-х у Закарпатському філіалі «Діпроміст» для цієї ж частини міста розробили проект чотириповерхової адмінбудівлі селищної ради, місце якій підшукали на правому березі р. Іршавки, поруч з мостом.
Але тоді, на жаль, не лише від проектувальників залежало, який вигляд матиме та чи інша споруда. Вагомим було слово «батьків селища та райкомівців»: яку ті, скажімо, виділять ділянку для новобудови, як впливатимуть опісля на реалізацію архітектурної ідеї.
А вони, бажаючи швидше перетворити Іршаву в місто, перенесли, без коригування проекту, «мерію» з правого на лівий берег річки, яка до того ж, була побудована під прямим кутом до райвиконкому.
Мабуть, не треба бути проектувальником, щоб побачити, що ці два будинки не вінчали тодішньої вулиці Леніна, або, кажучи професійною мовою, є конструкція, досягнуто функціональності, однак нема краси. Окрім цього, зменшилась територія, відведена за генпланом під районний будинок культури.
Перед проектувальниками архітектурно-конструкторської майстерні №1 Закарпатського філіалу «Діпроміст» постало досить складне завдання: на вузькій ділянці між лівим берегом річки і селищною радою запроектувати такий будинок культури, який завершував би собою формування центральної площі міста.
Ознайомившись із типовими проектами, архітектори однак не знайшли такого, який би підходив для даних умов. Довелось за базовий брати проект... сільського Будинку культури.
Щоб ожили його фасади і внутрішній простір відповідав задуму, творчий колектив під керівництвом архітектора Владислава Ганзела добре «посушив» голови.
Тоді ж розробили кінцевий варіант плану центру міста, бо існуючий на той час застарів, а також проект 5-поверхової прибудови – вставки, яка б об’єднала райвиконком і міську раду в єдиний адміністративний комплекс.
Але запроектований об’єкт ще не означає, що він побудований. Після закінчення у 1980 році Московської Олімпіади, на яку було затрачено величезні кошти, надійшла заборона Держбуду СРСР на зведення культурно-адміністративних і спортивних споруд.
Отож, готовим проектам довелось пролежати на полицях цілу п’ятирічку. Можете собі уявити, який це був удар для проектувальників, що в ті часи всі розрахунки конструкцій вели на арифмометрах і рахівницях.
До того ж, як відомо, проектні організації неохоче беруться за роботу за індивідуальними проектами, адже це, як правило, тривалий процес, за який ніколи не «світила» премія.
А от прив’язування типових проектів – інша справа: тут і план виконаєш, і переможцем творчого змагання будеш, і врешті-решт на премію розраховувати можеш.
Але мова не про це. Поки готові проекти лежали на полицях, застаріли типові конструкції, закладені в них, помінялись деякі нормативні документи. І все ж, після коригування проектів, будівництво розпочалось. І вже недалеко той час, коли буде відкрито районний будинок культури на 600 місць. Зведена зате чотириповерхова прибудова-вставка міської ради, функціонально об’єднана з райвиконкомом в один адміністративний комплекс.
Однак будівельники допустили відхилення від проекту, «зекономили», зокрема, п’ятий поверх. Думаю, що, втративши його, цю «вежу», споруда програла, бо ж замикає перспективний вид з двох вулиць. З протилежної сторони вулиці був збудований красивий торговий центр.
Центр Іршави набуває завершеного вигляду, має своє лице, свої символи. Причому, архітектурні форми новобудов відповідають і їх внутрішній функції. Не забули проектувальники і про пішоходів. Їм належатиме сквер, набережні й острів на річці Іршавці, поряд з Будинком культури.
І хоч місто не має історичних пам’ятників, які б збагачували його, розміщення головної площі поблизу набережної створює приємне враження. А співвідношення води, зелені й архітектури, їхньої колірної гами вабитиме до себе людей в усі пори року.
Зробімо невеликий екскурс і порівняння планувальної композиції центру м. Іршави з іншими райцентрами області. За плануванням центру, коли має місце те, що ріка ділить місто з півночі на південь, з містами – Ужгород, Мукачево, Рахів. І хоч за масштабами новий центр, скажімо, Великого Березного – більший, а центр Виноградова та Берегова багатший своєю багатовіковою історією та пам’ятниками архітектури, – все ж центр Іршави завдяки річці і парку більш живописний.
У зв’язку з державною пропозицією щодо адміністративно-територіального устрою: базового та районного рівнів Закарпаття, тепер Іршавський район увійде до складу найбільшого Мукачівського району. Однак, на жаль, через це, як свідчить світова практика, інвестиції більше будуть зосереджуватись в м. Мукачеві.
Це значить, новітні об’єкти: промислові, громадські, торгові, житлові будуватимуться у Мукачеві. Ціна на житло зросте в Мукачеві і впаде в Іршаві.
Тож, новому керівництву Іршавської об'єднаної територіальної громади доведеться дуже багато працювати з інвесторами та підприємцями об'єднаної Іршавської громади, щоб місто не занепало. І молитися Богу, щоб закінчилась війна на Донбасі і відкрилися нові ринки для збуту продукції, щоб заробітчани повернулись на оновлені підприємства.

Василь ГЕЦКО,
архітектор.

Прокоментуй!

Ваш коментар