Версія для друку Версія для друку

Продається хата

Зима цього року несподівано стала занадто суворою. Люті морози охопили всю область. Снігу випало набагато вище норми. Комунальники не встигають його прибирати з доріг. Люди прочищають сніг для проходу з дворів до проїжджої дороги. Утворюються справжні снігові кучугури. Хто як може, так скидає сніг з покрівель будинків. Вдень переважно похмура погода. Сонце рідко виглядає із-за хмар.
Проходячи центральною вулицею села, можна було побачити двоповерхову оселю, вкриту оцинкованою бляхою, на якій лежить товстий сніговий покрив. Із двору нема прочищеної доріжки. На обійсті не видно ніяких слідів людини. Зразу зрозуміло, що тут, в оселі, ніхто не проживає. А у вікні другого поверху виставлена невелика табличка з надписом «Продається хата».
Та повернімось трохи в минуле. У кінці вісімдесятих років минулого століття у родині Василя та Марти – справжнє сімейне свято. Вони перейшли жити у свій двоповерховий будинок. Проведено і освячення дому. Будинок повністю готовий для проживання. Зовнішня штукатурка зроблена по-сучасному. Замебльований дорогими меблями. Є холодильник, холодильна камера. В оселі протічна гаряча і холодна вода, санвузол. Проведено «газ», «електрику». Під хатою є підвальне приміщення для зберігання овочів і фруктів взимку. Є літня кухня, хлів, приміщення для тримання птиці. Двір викладений бруківкою. Металева огорожа закриває двір з вулиці. У кутку двору зліва будка з німецькою вівчаркою. Поряд з двором невеличкий город, де сім’я вирощує зеленину до столу. За домогосподарством рахується 0, 5 га землі.
Василь виїжджає на роботу в східні області. Привозить кілька тонн зерна. Є чим годувати свиней, корову, птицю. Це було справді міцне господарство мешканця села.
Батьки Василя та Марти виховують дочку і сина – школярів старших класів. Після закінчення середньої школи спочатку дочка, а потім син закінчили медфак УжНУ. Першою вийшла заміж донька за свого однокурсника. Весілля відгуляли у престижному ресторані Ужгорода. Пропрацювавши рік лікарями, молоді спеціалісти виїхали в Америку, де і залишилися жити. Є своє житло, двоє дітей. Батьки надіялися, що син Ігор залишиться жити з ними після закінчення вишу. Та де там! Він одружується із дочкою декана факультету, однокурсницею. Залишається жити з молодою дружиною в Ужгороді. Батьки допомогли купити трикімнатну квартиру. Приїжджають молоді часто до батьків у село. А як народився внук, то батьки їдуть навідати внука не з порожніми руками. У них є з чим приїхати до дітей. Хоч Василь та Марта вже постаріли, та ведуть своє господарство справно. Все у них, що треба до столу, своє. Доглядають корову, свиню та птицю. Так пройшло кілька років. Батьки вже стали пенсіонерами. Не встигли й помітити, що старість підкралася до них. А тут ще почали дошкуляти хвороби. Доводиться їм звертатись до місцевих та обласних лікарів. Поступово господарство починає занепадати. Продали корову. Тримають тільки птицю. Хвороби їхні тільки посилюються. Така доля спіткала і їхніх сватів. Хворіють, давно на пенсії.
Василь та Марта бідкаються, що немає біля них дітей. У розмові з батьками син Ігор – лікар сказав батькові, що якщо той хотів, щоб він жив з ними, то потрібно було йому вступати у ПТУ, а не виш. Він жаліє самотніх своїх батьків, але жити в селі не збирається. Дочка запрошує їх до себе в Америку. Та їхати у далеку країну здоров’я не дозволяє. Та й не знають, що їх там чекає.
Господарство все більше занепадає. Немає такого життя в оселі, як колись було. Від її мешканців тільки чути скарги на болячки. Раптово помирає Марта – дружина Василя. Тяжко переніс він це страшне для нього горе. І через рік сусіди запримітили, що господаря будинку не видно у дворі. Вирішили навідатися до нього. Відчинили двері на кімнаті , а Василь лежить на дивані мертвий. Дали про смерть знати сину. Приїхала із Америки і дочка з чоловіком. Поховали батька за християнським обрядом.
На сімейній раді донька і син вирішили будинок з надвірними спорудами продати. Ніхто з них жити в ньому не буде.
Так у вікні появилася табличка з надписом «Продається хата». Минув рік. Будинок ніхто не купує.
Михайло Ломага.
(на фото: автор)

Прокоментуй!

Ваш коментар