Версія для друку Версія для друку

ПОКИ ГРІМ НЕ ГРЯНЕ, СЕЛЯНИН НЕ ПЕРЕХРЕСТИТЬСЯ

Селян традиційно вважають чи не найбільш консервативним соціальним класом. Водночас, після мисливців – найбільш древня із благородних професій. І, скоріше за все, якщо людству судилося на цій планеті вимерти, то селяни будуть останніми із представників гомо сапієнс у цьому ряду на Землі.
Хоча Іршава і має вже чотири десятки років статус міста, але чимало представників старшого покоління і досі, справедливо чи ні – це вже друге питання, райцентр вважають великим селом. Попри таку крамольну думку, маємо справедливо визнати, що в нашому районі її керівництво в особі міського голови Степана Бобика встигло «купити» квиток, якщо і не в перший вагон бізнес-класу потяга «інтерсіті» адміністративно-територіальної реформи, то все ж і не в останній. Звичайно, можна посилатися на «непереборні» перепони минулого керівництва облдержадміністрації, але й не докладали надзусиль більшість із сільських голів. Консерватизм мислення, застиглість системи їх явно влаштовувала, попри примарну перспективу більшості зайняти у кращому випадку доволі жорсткуватий стілець сільського старости, замість обжитого м’якого шкіряного крісла сільського голови. Бонуси для сільської громади, населених пунктів та розвитку територій навряд чи були на шальках терезів аж такими вже вагомими.
Проте – це вже минулося.
Після президентських та парламентських перегонів на обрії українського суспільно-політичного життя бурмоситься перспектива дочасних місцевих виборів. Кому вони не на руку, аргументують їх примарність позицією Європи, чиї ті представники у високих брюссельських кабінетах вбачають загрозу інститутам демократії у потенційній монополізації владної вертикалі: від Чопа – до Києва і від Києва – до хутора Михайлівського.
На екваторі літа, як мореплавці радісно кричали: «Земля!!!» після місяців, проведених серед безкраїх океанських вод ми побачили ще один острів майбутнього успішного розвитку. Мова -- про добровільне об’єднання територіальних громад сіл Вільхівка, Нижнє Болотне Вільхівської сільської ради, села Гребля Греблянської сільської ради і села Заріччя Зарічанської сільської ради в Зарічанську територіальну громаду з центром у селі Заріччя на основі Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад».
Так, це далеко не перша ластівка на цьому небокраї. «Нове життя» вже повідомляло своїх читачів про аналогічні ініціативи Білківської сільської ради та Довжанської сільської ради. В обох громадах справи певним чином просуваються, але чого гріха таїти, і це певним чином зрозуміло -- присутня боязнь сполохати птаха щастя – наявні лідери цих процесів не надто поширюються про хід підготовчої роботи.
Якщо так окинути оком географію району, то, тьху-тьху-тьху, щоб справді не зурочити, більша частина Іршавщини пройде небезболісний шлях утворення територіальних громад добровільно, себто, полюбовно. На інших, скоріше за все, чекає «шлюб» із розрахунку. Який із них виявиться міцнішим, це як і у сім’ї: передбачити майбутню долю майбутньої спілки важко, але як у свій час влучно запримітив один із нині діючих сільських голів, законодавець не передбачив процедуру розлучення.
Зрозуміло, що й інші населені пункти не залишаться напризволяще. Та й чи вдасться задумане нинішнім лідерам цього процесу у окресленому ними форматі, звичайно, -- те ще питання. Але вже відрадно, що вони вступили у процес і є його суб’єктами, а не об’єктами.
Перспектива завжди була, є і буде за тими, хто дієвий, у пошуку, не застиг у стані амбівалентності.
Хрестімося, громади.
Не чекаймо грому.

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар