Версія для друку Версія для друку

Ранок бригадира

Ще з ночі подув вітер з гір – холодний, крижаний. На лісових галявинах знову забілів сніг. І не вгадати, на яку роботу покличе людей поле: садити картоплю чи копати?
І все ж був ранок весни. Лендєл його відчував не лише бригадирськими турботами, а й сімейними. Три дочки і син зростали. Він – газда у хаті. Що не забажають – усе зробить для них…
…Так сталося, що комуністи гірського колгоспу «Верховина» села Загаття, який очолював Іван Іванович Галас, далеких 70-их років, обрали мене своїм секретарем. Так і звела мене доля з бригадиром Іваном Федоровичем Лендєлом з Івашковиці.
Одного дня вирушили ми з Іваном Федоровичем до Мукачева, у сільськогосподарський технікум. Опісля вирушили на Ужгород, де мали те ж якусь справу. Їдемо, аж бачимо, у чистому полі біля села Нижнє Солотвино – бій. Стріляють з гармат, рушниць, вітром летять коні і падають разом з вершниками. Іван Федорович попросив мене зупинитися. Вийшов з легковика і пішов у самісіньке «вогняне пекло».
– Чого коні падають? Ви що, справді у них стріляєте?
Бачите, це натурні зйомки. Часом трапляються нещасні випадки. Тільки що впав кінь під «французьким маршалом» – ядром ногу перебило.
Верховинському бригадирові будь-що захотілося виходити коня, пораненого «в бою під Ватерлоо». (Це йшли зйомки кінофільму «Битва під Ватерлоо» – автор).
– Віддайте мені коня. Я його вилікую джерельною водою гір і запашною команицею. Його поставлять на ноги добрі руки наших людей… Хай ще поживе кінь…
Колгоспника оточили «наполеонівські солдати і генерали». «Французький маршал» (а це був той самий відомий кінорежисер Сергій Бондарчук), настільки був зворушений словами хлібороба, що обняв і розцілував Лендєла.
У Івашковицю Іван Федорович повернувся з конем. Рік гордо ходили разом по хлібному полю в горах. Хоча й загоїлась нога, та кінь шкутильгав. На гору йшов добре, а з гори припадав на передні ноги…
… Або ще такий випадок. Ще не зійшло сонце, коли Лендєл підійшов до Климовиці. Тут живе бригадир – Ганна Іванівна Кампо. Перше місце в області по благоустрою села займала Климовиця. І бригада в колгоспі була першою. У 1972 році перемогла бригада Івана Васильовича Канчія з Колодного. «Ну, а хто буде перший у третьому, вирішальному році п’ятирічки, (колгосп виступив з ініціативою в області «П’ятирічку – за чотири роки» – автор), скаже цей ранок весни», – подумав Лендєл і всміхнувся.
У Загатті він зустрівся з головою колгоспу Іваном Івановичем Галасом.
– Що у горах? – запитав Галас.
Сніг випав. Зима… А у полі весна. Ланки Шелельо і Цільо садитимуть картоплю. Потрібно добрива. У цьому році перемога дісталася бригаді Івана Федоровича.
… Ланкова Марія Цільо якось сказала: «Ось посаджу кукурудзу, приїде до нас «з наукою» Пітра з Білок.
Слухаючи ці слова, я посміхнувся й «виписав відрядження» батькові на поле Марії Цільо, попросив його бути шефом загатських кукурудзоводів.
Ланковий з Білок погодився.
Одного дня Юрій Юрійович приїхав до загатських кукурудзоводів, завітав на поле Марії Цільо. Разом з ним був і я.
– Чи ти знаєш цього чоловіка? – запитав він ланкову.
– Де б не знала. Працював у райкомі комсомолу, а тепер – наш партійний секретар.
– А ти що, комуністка?
– Ні. Та хіба партійний секретар тільки для партійних?
… На машині з добривами І.Ф. Лендєл показався в Івашковиці, коли вже займався ранок у горах.

Петро Пітра,
с. Білки

Прокоментуй!

Ваш коментар