Версія для друку Версія для друку

САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ «НЕ ВСТОЯЛИ» ПЕРЕД ШОКОЛАДОМ?

На безвізовий режим українці чекали роками. Як тільки його затвердили, кількість охочих податись у країни Європейського Союзу зросла в рази. І не тільки для того, щоб просто помандрувати, а й з метою підзаробити. Після поїздок українців за кордон багато хто з них дивиться на світ іншими очима. Безперечно, ділиться побаченим із рідними, близькими і знайомими. Вражає спосіб життя, мислення та й самі цінності іноземців. І, мабуть, зайве нагадувати, як ми чемно стараємося поводитися за кордоном, а як подеколи просто без гальм нахабніємо вдома. А потім ще дивуємося, які там культура і порядок. Не можемо второпати, чому вони, будучи свого часу біднішими за нас і не маючи якихось вагомих козирів для розвитку на світовій арені, все ж багато в чому обігнали нас. І тут спадає на думку народний вислів: «Хоче душа в рай, та гріхи не пускають».  

Попрацювати у Чехію моя ще зовсім юна двоюрідна племінниця їздила не вперше. Кожного разу, як звідти повертається, привозить всім родичам невеличкого гостинця, підтримуючи сімейні традиції, сформовані роками. Так сталося і цього разу. Мені дісталася шоколадка, яку моя родичка у цій країні і придбала. Я взяв подарунок до рук, почав уважно вивчати обгортку і надибав цікаву річ. Виявляється, що цей солодкий продукт вироблено в Німеччині, а його імпортером значиться відома європейська торгова група «Білла», яка входить до міжнародного концерну. На обгортці також чотирма мовами: чеською, словацькою, болгарською та російською вказаний склад шоколаду й адреси імпортера у згаданих країнах. На жаль, української мови там я не знайшов. А цей факт дещо здивував, бо покопирсався в інтернеті і надибав інформацію про те, що ця торгова група має офіс та ринки збуту й в Україні.
Виходячи з цього, трохи задумався, чому все-таки нашої рідної мови нема, а країни-агресора є. І тут пригадалося, як останніми роками цілими днями і ночами у засобах масової інформації нам торочили про те, як чи не вся Європа героїчно стала на захист України і мужньо бореться з Росією, вводячи проти цієї держави різноманітні санкції, в тому числі й економічні. Наслухаєшся такого, а це по радіо і телебаченню повторювали по кілька разів на добу, то починаєш вірити і вважати все за правду. Але такі красномовні приклади, як вийшло з шоколадом, збивають з пантелику й наштовхують на сумні роздуми. Варто погодитись, що дискусії на подібні глобальні теми схожі якоюсь мірою на тицяння пальцем у небо. Але все ж пазли, заявлені у засобах масової інформації та засвідчені на практиці, чомусь не сходяться. То як тепер думати? ЗМІ про дієві санкції проти Росії з боку Європи нам цинічно і відверто брешуть? Випадок із згаданим солодким продуктом – чиста випадковість? А, може, просто прагматизм і засліпленість прибутком взяли верх над політичною доцільністю? Хіба ми замало боролися проти росіян, мотивуючи для цього сусідів? Чи потрібні ми Європі, як зайцеві стоп-сигнал? Можливо, санкції проти Росії «не встояли» перед шоколадом? Як бачимо, запитань з цього приводу більше, аніж відповідей. І як не крути, а мені здається, що цікава тема для роздумів…

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Прокоментуй!

Ваш коментар