Версія для друку Версія для друку

ПЕТРО ЧОРБА: «Директор – це насамперед вчитель, який є формальним, але має стати ще й неформальним лідером»

Він працює з дітьми на освітянській ниві далеко не один рік. Йому це до душі і снаги. На початку 90-их років минулого століття розпочав свій трудовий шлях вчителем початкових класів у Білківській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2. Ця робота заполонила його серце. Зрозумів, що це – покликання. Згодом закінчив УжНУ і у згаданій школі почав викладати історію. Знайшов порозуміння з колегами, завоював авторитет серед них й громадськості і вже у 2005 році очолив цей заклад. Петро Васильович Чорба завжди вирізнявся з-поміж інших вмінням подати навчальний матеріал на мові учня. А, як полюбляють казати, для ліричного відступу міг вчасно додати дрібку іскрометного гумору. Якоюсь мірою в уяві учнів вимальовувався певний асоціативний ряд, і тема з історії запам’ятовувалася якнайкраще. Нещодавно наші шляхи з ним вкотре перетнулися. Поспілкувалися про реформи в освіті, теперішні будні та плани на майбутнє школи… 

– Як воно бути керівником навчального закладу?
– Чесно кажучи, справа зовсім не в посаді, а в ставленні людини до роботи. Керівник просто зобов’язаний бути відповідальним. У протилежному випадку як мінімум у колективі його, м’яко кажучи, не зрозуміють. Бездіяльності йому точно ніхто не пробачить. Крім методичного, мусить розумітися й на всіх інших напрямках діяльності школи. Отже, бути керівником і важко, і цікаво водночас. Та коли здобуваєш у роботі певні успіхи, то якось з легкістю забуваєш про потрачені сили заради досягнення мети.
– Чи важко поєднувати педагогічну та директорську діяльність?
– Відомо, що професії директора немає взагалі. Вищі навчальні заклади не випускають керівника школи. Ні в кого з них нема якогось подібного запису в дипломі. Директор – це насамперед вчитель, який є формальним, але має стати ще й неформальним лідером. Вважаю, що ці два напрямки діяльності тісно й органічно переплітаються. Тому у своїй роботі не відокремлюю один від іншого.
– А від кого все-таки залежить якісна освіта у школі?
– Нині рейтинг шкіл складається лише на основі ЗНО. Якщо задуматись, то тут, як кажуть, дві сторони медалі. З одного боку, тільки цей один показник не може характеризувати роботу навчального закладу загалом. З іншого боку, при такому підході всі школи знаходяться в однакових умовах.
Якісна освіта у школі може надаватися лише при умові плідної співпраці трьох учасників навчального процесу: учнів, їх батьків та учителів. Помилково вважати пріоритетним когось одного з цієї трійці. Не можна уявити якісну освіту, якщо у школі викладає невмотивований і нетворчий учитель. Не буде вона якісною і тоді, коли у сім’ї не аналізуватимуть успіхи і проблеми дитини в навчальному закладі, батьки не спілкуватимуться з учителями. Не вдасться досягнути поставленої мети доти, поки учень не усвідомить, що якісна освіта – це фундамент достойного життя, горизонт, до якого потрібно постійно наближатися. Переконаний, що реформи в освіті покликані утвердити принцип: «Хороший учень дорівнює успішній людині в житті». Так мусить бути, і це по-європейськи.
– А чи вдається в умовах економічної кризи зберегти педагогічні кадри?
– Гадаю, кадровий потенціал – важлива складова успіху школи. Приємно відзначити, що у нашому навчальному закладі працюють вчителі, які досягли високого рівня педагогічної майстерності. Насамперед це: заслужений вчитель України та відмінник освіти. Маємо вісім педагогів зі званням «Старший вчитель». Звичайно, важливим фактором у збереженні кадрового потенціалу є матеріальне і моральне стимулювання вчителя. Та якщо бути відвертим, то дуже багато тримається на любові педагога до роботи, його ентузіазмі, а також й відповідальності. Вірю, що процеси, пов’язані з пошуком фахівцями кращої долі за кордоном, які спостерігаються в Україні й області, не торкнуться нашої школи. Докладатиму максимум зусиль для того, щоб заохочувати колег виконувати свою роботу сумлінно.
– Якого вчителя, на вашу думку, можна вважати ефективним?
– На цю тему можна довго і багато говорити. Але якщо коротко, то це той, який досягає результатів, котрого люблять діти, поважають батьки і цінують колеги.
– Нинішня зарплата педагога стимулює його до самовдосконалення?
– До прикладу, цьогоріч вперше для вчителів початкових класів розпочалася сертифікація. Вона є добровільною. Ті колеги, які її успішно пройдуть, упродовж наступних трьох років матимуть двадцятивідсоткову надбавку до зарплати. Після закінчення згаданого терміну процедура повторюється. Як розуміємо, у такий спосіб Міністерство освіти України хоче стимулювати кращих педагогічних працівників до роботи. Отже, повинна діяти модель: «Чим більша фахова майстерність учителя, тим вища оплата за його урок з боку держави». Сподіваюся, що в подальшому такий підхід торкнеться й інших педагогів.
– Як у вашому закладі реалізовується концепція «Нова українська школа»?
– Реалізовувати цю концепцію взялися з підготовки вчителів. Всі вони пройшли очну курсову перепідготовку та дистанційно через інтернет на освітній платформі «ЕdЕrа». Отримали міцні знання та відповідний сертифікат. Вперше за роки незалежності держава відповідально поставилася й до матеріально-технічного забезпечення класу. Закуплено нові меблі: шафи, стільці, парти, а також ноутбук, проектор, ламінатор, дидактичні матеріали. Питання вчителів перших класів постійно тримають на контролі та надають їм методичну допомогу спеціалісти відділу освіти РДА під керівництвом Є.М. Яцканич, а також адміністрація школи.
Щиро сподіваюся, що новий підхід і комплексна підготовка до нього дадуть ефективний результат. Кожному учневі у школі буде комфортно, і з допомогою вчителя він не лише здобуватиме міцні знання, а й всебічно розвиватиметься.
– До речі, нині багато говорять про виявлення та розвиток різних талантів у дітей. Які заходи Ви проводите з цією метою?
– Насамперед учитель на уроці виявляє здібних учнів з того чи іншого предмету. Щорічно організовуються відповідні олімпіади. Стало доброю традицією, що наші учні беруть участь як у шкільних, районних, так й в обласних етапах.
– Іноді доводиться чути, що вчителі не особливо викладаються на уроці, заохочуючи таким чином учнів ходити до них на платні уроки. Що скажете з цього приводу?
– Можу з упевненістю зазначити, що у нашому закладі такого немає. Жодних подібних скарг з боку батьків не надходило. Згаданих вами вчителів швидше можна вважати комерсантами. А такі речі у школі є неприпустимими. На мою думку, вчитель повинен викладатись на всі сто відсотків і повноцінно реалізовувати шкільну програму. А якщо дитина бажає поглиблено вивчати той чи інший предмет, то це вже зовсім інша справа.
– Знаю, що у вас є спеціальні класи для ромів. Розкажіть, будь ласка, про цей напрямок роботи.
– Роми – це учні, які потребують більше уваги. Кожен з нас є особливим по-своєму, а ці діти – тим паче. З одного боку, вони мають поганий приклад батьків і не дуже комфортні умови навчання вдома. З іншого боку, це – дуже щирі діти, які прекрасно танцюють, співають, зрештою, радіють життю. Вони є частиною нашої шкільної родини. Не може не радувати процес соціалізації учнів-ромів. З кожним роком їх батьки все більше налагоджують своє життя. В окремих з них з’явилися коні, автомобілі, жевріє розуміння, що освіта – обов’язковий елемент для розвитку дитини.
– Дуже часто дорослі полюбляють з приємністю згадувати, як то було цікаво, коли вони ходили до школи. А який сьогоднішній учень?
– Видатний науковець і педагог Костянтин Дмитрович Ушинський казав, що учень – це не посудина, яку потрібно заповнити, а факел, який треба запалити. Це твердження якоюсь мірою можна вважати золотим. Мушу визнати, що нинішній учень є досить різним навіть у межах однієї школи, але це не означає, що поганим. Можливо, він став більш вимогливим. До прикладу, коли підеш на урок в одинадцятий клас, то вчиш їх, виходячи з того, що вони ще звикли до якоїсь системності, шанують певні традиції у навчанні, у них ще трохи відчувається дух певного консерватизму. А вже у першому класі такий підхід навряд чи підійде і буде доречним. І тут навіть справа не у віковій різниці, а у сприйнятті дітьми навчального процесу, самого вчителя, запропонованих ним методів роботи. Звідси випливає, що вчитель мусить постійно над собою працювати і змінюватися. Інакше вже завтра він не буде затребуваним, і йому доведеться піти зі школи. І не тому, що це буде чиєюсь забаганкою, а просто такі умови диктує саме життя.
– Які би ви виокремили найбільш болючі проблеми, з якими стикається ваш заклад?
– Слід виокремити два напрямки діяльності: педагогічне та матеріально-технічне забезпечення. Відштовхуючись від цього, відзначу, що школа потребує актового залу. Щоб іти у ногу з часом, нам потрібен WI-FI. Одна з мрій – лінгафонний кабінет для занять з іноземних мов. Є над чим попрацювати щодо благоустрою школи. Стикаємося з певними труднощами у харчуванні учнів тощо.
– То що плануєте на майбутнє?
– Відомий політик вважав, що людина є молодою доти, поки список планів у неї більший за перелік виконаних робіт. Певно, щось у цьому є. Планую й надалі працювати над покращенням благоустрою школи, роботи педагогічного колективу, активізацією батьківського загалу. Сподіваюся, що спільними зусиллями досягнемо бажаних результатів. Впевнений, що наші випускники стануть професійними лікарями, тямущими вчителями, здібними журналістами, успішними політиками, шанованими священиками, а найголовніше – хорошими людьми.
Переконаний, що вони обов’язково приведуть до нашого закладу і своїх дітей.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар