Версія для друку Версія для друку

ДОРОГА – ЯК РОДИННА ДОЛЯ

Окрім сім’ї, родини, у Василя Васильовича тепер дві основні опори – робота і домашня пасіка.
А ще декілька років тому назад він, як головний економіст районного шляхового ремонтно-будівельного управління опікувався практично всіма дорожніми артеріями Іршавщини. В.В.Батрин – спеціаліст, яких ще пошукати. Але доля склалася таким чином, що нині він вдовольняється більш аніж скромною посадою сторожа. При цьому його оптимізм вражає своєю невичерпністю, як води рідної Боржави, над якою звів ошатний і затишний будинок. Саме тут, на городі, що єднає берег гірської річки із обійстям, пасікою, Василь Васильович Батрин відпочиває душею, знаходячи відраду у клопотах із бджолосім’ями.
Кожна пора року по-своєму захоплює на пасіці.
Так само колись щоденно «доглядав» економіку рідного підприємства. Вживаючи слово рідне, абсолютно не перебільшуємо його значення для Василя Васильовича. Він іще й досі, перебуваючи в хорошому настрої, нерідко не проти згадати, як малим хлопчаком зі своїм дідом – Василем Івановичем Батрином – родоначальником знаменитої в районі династії дорожників та батьком Василем Васильовичем їздив навіть у сусідні райони будувати мости і дороги.
Після закінчення спеціалізованого навчального закладу у Львові був направлений у розпорядження Закарпатського облавтодору. Міг залишитися працювати в Ужгороді, але вибрав організацію, де авторитет їх роду зростав разом із потужностями підприємства.
Василь Васильович молодим спеціалістом влився в колектив саме тоді, коли ще всі ключові посади займали переважно спеціалісти раннього радянського періоду. Здебільшого, якщо не всі, вони були практиками. Молодому спеціалісту довелося починати із робітничих спеціальностей. Така робота тільки загартувала характер молодої людини. І при цьому навіть не виникало бажання кинути далеко не кабінетну роботу і пошукати більш затишне місце. Згодом доля все-таки повернулася до нього обличчям.
Слід особливо зазначити — кращі роки його життя співпали також і з двома надзвичайно важливими періодами в житті дорожників Іршавщини – апогеєм економічної потуги райШЕРБУ та початком його виснаження. Цілком природно, що про перший період, Василь Васильович більш охоче згадує із тих двадцяти восьми років, що їх він віддав роботі в колективі шляховиків.
— У кращий період діяльності колективу, в районі нашими силами щороку проводили середній ремонт 15 – 20 кілометрів доріг і 3 – 5 – капітальний. Діяла навіть спеціальна бригада по капітальному ремонту.
Сучасному читачеві мабуть важко нині уявити, що навіть при такому стані справ, при постійному позитивному відзначенні успіхів колективу шляховиків на різних державних рівнях, не обходилося і без критичних стріл на їх адресу. Але тоді і критика сприймалася як належне, а не патологічно болісно.
Зустрічаючи свої чудові шістдесят літ, Василь Васильович сьогодні небезпричинно може гордитися сином Василем Васильовичем, який нехай і не став дорожником, як представники трьох попередніх поколінь Василів Батринів, але став головним економістом державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство».

Михайло БОРЖАВСЬКИЙ.

На фото: зліва – Василь Іванович Батрин, родоначальник династії під час роботи дорожньої бригади, яка прокладає першу асфальтівку в рідному Довгому.
Таким Василь Васильович Батрин, внук В.І. Батрина, зустрічає нині своє шістдесятиріччя – вверху.

Ваш отзыв

Ваш коментар