Версія для друку Версія для друку

Знайомтесь: це – «Дядя Міша»

Білківчани дуже добре впізнають цього чоловіка. Він вирізняється людяністю, толерантністю, захоплює своєю культурою та манерою спілкування. Про таких кажуть, що народжений працювати з людьми. Він кожного робочого дня курсує за кермом автобуса за маршрутом «Іршава – Білки». Мова йде про Михайла Петровича Митровці з Білок. Користується неабиякими авторитетом та повагою серед пасажирів. Знаходити з ними порозуміння – це в нього в крові. Він дуже товариський і схиляє до себе. Якось одна з пасажирок зауважила, що, незалежно від віку, всі до нього звертаються люб’язно і просто «Дядя Міша». А Михайло Петрович не ображається, бо розуміє, що люди звикли так щиро по-хорошому і лаконічно його називати.
Він не уявляє свого життя без їзди. За кермо сів відразу після проходження військової строкової служби, коли прийшов у місцевий колгосп «За нове життя», то до молодого спеціаліста дуже уважно і прискіпливо придивлялися. Та згодом зрозуміли, що відповідально ставиться до своїх обов’язків і не підведе. Отак Михайло Петрович більше півтора десятка років підвозив на роботу і додому доярок. Вони дуже жалкували, коли потім їх улюблений водій пересів на самоскид. На цій новій ділянці роботи білківчанин доставляв у пункти призначення зібрані урожаї та належно виконував інші доручення керівництва місцевого колгоспу. Так було аж до самого розпаду цієї, свого часу потужної структури, яка опікувалася не лише вирощуванням сільськогосподарської продукції, а й дбала про об’єкти соціальної сфери у селі. Після цього, як і багато кому, довелося скуштувати заробітчанського хліба. Їздив на сезонні роботи у столиці сусідньої Росії та рідної України.
Як відомо, приватний підприємець Петро Іванович Станко зробив для односельців добру справу. Свого часу отримав відповідну ліцензію та запустив «мікрика» за маршрутом «Іршава – Білки». Він почав заїжджати у присілки Ковбасово та Зовдуновицю. Тому білківчани вже могли при потребі, особливо старше покоління, під’їхати і в центр села. Скажімо, від магазину в Ковбасові в центр населеного пункту довелося б пішки долати близько трьох кілометрів. Вже у 2006 році цей підприємець запросив до себе на роботу досвідченого водія Михайла Петровича – героя нашої розповіді, про якого отримав хороші відгуки. Новоприйнятому працівнику дав у розпорядження «ПАЗ». На цьому транспортному засобі за згаданим маршрутом «Дядя Міша» їздить вже тринадцять років.
Білківчанин належить до тих, хто дуже часто спілкується з медиком. Слава Богу, не через стан здоров’я. Як і вимагає законодавство, кожного дня лікар дає йому допуск до роботи, а механік оглядає його залізного коня. Отримавши путівку, тисне на педаль газу і їде в дорогу… Сам зізнається, що свою роботу дуже любить, адже в першу чергу працює з людьми і для них. Вважає, що кожен на своєму місці має з приязню і професійно виконувати свої обов’язки. Лише так можна навести лад у державі. Буває, що на прохання пасажирів робить зупинку і там, де це не передбачено маршрутом, бо зі співчуттям ставиться до тих, кому важко далеко ходити або ж має важкі сумки. Каже, що в нього, як й в інших водіїв, болить душа через стан дороги.
– З Білок до Іршави і назад я здійснюю сім рейсів щоденно – каже Михайло Петрович. – Тому наслухаюся за наші дороги чимало. Зрештою, й сам бачу все на власні очі. Через це неабиякий дискомфорт відчувають пасажири, швидше зношується автобус. Чесно кажучи, не дуже уявляю, як такими дорогами можна до нас заманювати туриста, щоб насолоджувався первозданною красою наших країв. Після такої поїздки у відвідувачів району враження буде не з найкращих. Кажуть, що ми хочемо в Європу. Та хто був за кордоном, добре знає, які там дороги. Тому нам з європейськими підходами потрібно розбудовувати нашу країну.
Чоловік вважає, що сім’я має бути надійною фортецею і прихистком у будь-яких негараздах. Завжди вдячний за підтримку і розуміння дружині Ользі. Разом виховали двох донечок Світлану та Олесю, які вже вийшли заміж. Гордо називає себе тричі дідусем, бо має внуків Іванка, Мар’янку та Даринку. Коли разом проводить час із ними, то це йому – чи не найбільше щастя. У них бачиться оптимістичне продовження себе. Так і повинно бути.
Щасливої Вам дороги, «Дядя Міша»!

Іван КОПОЛОВЕЦЬ .

Ваш отзыв

Ваш коментар