Версія для друку Версія для друку

«Універсальний солдат» у рядах медицини району

У справах доводилося бувати в райлікарні і на власні очі бачити, як там готуються до тих чи інших заходів. Так кілька разів у поле зору потрапляв чоловік, який рвучко брався за роботу, здавалося, бігав зі швидкістю літака. У нього часто розривався телефон від дзвінків. По той бік зв’язку чулося: то потрібно кудись поїхати, то хтось потребує допомоги, то ще десь треба навести порядок… Як пізніше дізнався, цим суперзатребуваним і незамінним чоловіком виявився механік автопарку райлікарні Василь Васильович Ловска. Та судити про його обов’язки, виходячи лише з назви посади, буде недоречно. Спектр завдань, з якими він успішно справляється, значно ширший. Таких людей образно називають універсальними солдатами, маючи на увазі їх багатогранні таланти і напрями діяльності. Пригадується і таке: якось з нагоди Дня медичного працівника йому вручили грамоту обласної ради. Коли у районному будинку він піднімався на сцену за відзнакою, то повна зала медиків підтримала його оплесками. Звісно, про це їх ніхто не просив. Їм так хотілося зробити з поваги до цього, так би мовити, бійця невидимого фронту. Ось нещодавно перетнулися з цим чоловіком, привіталися, промайнула думка написати кілька рядків про нього, адже однозначно на це заслуговує.
Біографія Василя Васильовича виткана різнобарвними нитками, наче вишукана ікебана. Точно й гадки не мав, що колись непередбачуваним вітром його занесе у сферу медицини. На початку 90-их років минулого століття осідлав залізного коня-важковаговика і записався у ряди далекобійників. І гайда курсувати просторами Румунії, Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Росії… На той час це було дивиною, бо мало хто так далеко міг їздити. Така робота молодого хлопця захоплювала, адже на технічних тонкощах він непогано розумівся. Та й за кермом такого габаритного авто відчував себе просто королем. Ще незвідані країни манили своєю непізнаністю, колоритом та стилем життя. І якось так непомітно, наче легенький і ледь чутний посвист солов’я, збігло більше одинадцять років. Після цього, у 2003 році, Василь Васильович подався у бізнес і започаткував власну справу. Обрав непросту і специфічну сферу – надає ритуальні послуги.
Склалося так, що його сусід, з яким товаришували, працював механіком в автопарку райлікарні. Той запропонував В.В. Ловсці сісти за кермо автомобіля амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Ільниця, бо в цьому медзакладі залишалась вільною посада водія. Пристати на цю пропозицію сусіда він не поспішав, бо не хотів занедбати власну справу. Та товариш не відступав від свого і просив бодай півроку попрацювати. Так і вдарили по руках. Та водієм у цій амбулаторії ільничанин не був і року. Відтак його перевели на посаду механіка райлікарні. Тоді якраз «швидка» відділилась в окрему структуру. Та все одно у віданні новоспеченого працівника залишалось 26 автомобілів медичних закладів району. Кілька років тому створили Іршавський центр первинної медичної допомоги, до якого відійшла левова частка автопарку. Отже, зараз Василь Васильович опікується 9 одиницями техніки.
Ільничанин тепер з усмішкою згадує про свій прихід у медицину. Налаштовувався ж на кілька місяців роботи, а вже у райлікарні пишеться восьмий рік його трудової біографії. Та він навіть ні на йоту не жалкує, що опинився тут, хоча й доводиться не легко. У нинішніх складних економічних умовах, коли фінансування медицини обмежене і недостатнє, самотужки вишукує різні можливості, щоб належно підтримувати технічний стан санітарного транспорту. А тут точно непочатий край роботи, бо автомобілі вже досить зношені, а на запчастини коштів держава майже не виділяє. Тому Василь Васильович б’ється як риба об лід, аби таки щось путнє змайструвати та підрихтувати.
До речі, не цурається й інших завдань. Розуміємо, що до лікарні потрапляють у різних станах і виглядах. Та він ніколи не відмовляється піднести хворого на носилках. І для нього абсолютно не відіграє ніякої ролі посада і статус хворого. Однаково співчутливо і по-людськи ставиться як до підприємця, так і до безпритульного. Коли доставляє пацієнтів, то лікарі не переймаються, бо знають, що, як то кажуть, ситуація буде під контролем. Якщо ж потрібно покосити територію довкола медичного закладу, то дають йому і це доручення, адже впевнені, що Василь Ловска не відмовить і вирішить питання позитивно.
Варто відзначити, що головний лікар райлікарні Оксана Іванівна Петах теж не скупиться на приємні і хороші слова на адресу свого підлеглого. Як каже вона, Василь Васильович – відповідальний працівник, на якого можна покластися. За доручену справу вболіває душею. Має неабиякі задатки менеджера і дбайливого господарника. Не залишає медиків наодинці з проблемами. А про прохання йому ніколи непотрібно по кілька разів нагадувати. Завжди знаходить мудре рішення у вже, здавалося б, безвихідних ситуаціях.
Запримітив, що він дуже простий у спілкуванні та товариський. Сам був свідком того, як з ним привіталося кілька водіїв санітарного автотранспорту, при цьому промовляючи: «Здоров, шеф». І це без ніякої іронії, а суто з хорошого ставлення до нього. Це теж непоганий штрих у книзі його заслуг.
Поміж роботою В. Ловска знаходить можливість приділити увагу і сім’ї, з якою обожнює проводити час. Його дружина Ярослава працює вчителем початкових класів в Ільницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Разом з нею виховали двох діток, якими гордяться. Син Михайло – медик у райлікарні, а донька Лілія вчиться у Берегівському медичному коледжі.
Продовжуючи лінію образності, згаданої в заголовку, думаю, що на Василя Васильовича чекає ще не один марш-кидок, але цьому ільничанину все це під силу…
Іван КОПОЛОВЕЦЬ .

Прокоментуй!

Ваш коментар