Версія для друку Версія для друку

«Я СВІДОМО ОБРАВ ЗАХІД ПЕРЕД СХОДОМ»

Михайло Миколайович у своєму житті кілька разів вкупі з друзями чи за їх проханням, порадою пробував займатися бізнесом. Проте нічого з того не виходило. Траплялися навіть курйозні випадки. З друзями та добрими знайомими інколи охоче згадує, а з іншими про ті далекі пригоди воліє не говорити. Здається, сама доля посилала певні знаки цій ініціативній та креативній людині, високого рівня фахівцю.
… Народився Михайло Миколайович на Івано-Франківщині у родині робітників Болехівського лісокомбінату– Миколи Григоровича і Марії Михайлівни Мельниковичів. Обоє батьків, а особливо мама, палко бажали, аби всі троє дітей здобули освіту. Тож не тільки старший Михайло, але й середуща його сестра Тетяна стала художником після закінчення Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва. Молодший брат Андрій – інженер-автомобіліст. Взагалі, у представників обох гілок цього роду такі характерні особливості – сильний потяг до знань, до чогось нового.
Після школи Михайло обрав технічний вуз. У найближчому до дому Івано-Франківському інституті нафти і газу на механічному факультеті уподобав спеціальність: «Технологія машинобудування». Отримавши диплом, постав перед вибором: їхати до Росії в обласний центр – Кострому, або в маловідому в тих місцях – Ільницю.
– Між далеким Сходом і близьким Заходом я обрав Захід, – говорить із посмішкою на вустах.
– Уже тоді? – перепитую.
– Уже тоді! – стверджує, враз ставши серйозним.
І в цьому нічого випадкового. Сестра нині проживає в Австралії. Є двоє дорослих дітей. Старша донька Іра – опинилась в Канаді і є працівником медичної сфери Молодша – Ольга – підприємець в Іршаві.
Торкнувшись сімейних справ, спробуємо умовно замкнути це коло. Новоприбулий інженер поселився в заводському гуртожитку, де він познайомився з красивою Ганною Химинець, яка трудилася на тому ж підприємстві. Вона теж, після закінчення навчання у Дніпропетровському технологічному технікумі працювала на дослідному заводі. Болехівець на Закарпатті холостякував недовго – через рік закохані відсвяткували весілля…
Молодим спеціалістом Михайло Мельникович розпочав працювати на Ільницькому дослідному заводі механічного зварювального устаткування інженером по технологічному оснащенню у відділі головного технолога. Тоді ж, як потім і впродовж усього життєвого шляху, Михайло Миколайович практично із перших реальних кроків на інженерній посаді проявив себе знаючим, творчим і не стандартно думаючим спеціалістом. Він ніколи не був виконавцем із обмеженим баченням завдання у звичних рамках. Новатор за своїм внутрішнім покликанням, молодий інженер до того ж на повну силу включив притаманну йому здатність на все дивитися свіжим поглядом,. Ще навчаючись на старших курсах вузу, паралельно з навчанням вже був залучений до роботи в науково технічному секторі того ж інституту. Той перший етап своєї роботи інженером і досі згадує як найбільш активний у питанні раціоналізації недосконалих виробничих процесів, технологічного оснащення нової техніки. Результат не забарився. За п’ять з половиною років роботи на цьому підприємстві подав біля 35 раціоналізаторських пропозицій, які були впроваджені. Одна з найбільш ефективних це зміна конструкції та способу виготовлення з трубки наконечників до шлангового тримача А1231
Впроваджуючи цю пропозицію разом із цеховим технологом Іваном Михайловичем Старостою, в значно здешевив виготовлення шлангових тримачів, які в цей час були основною номенклатурою заводу.
При цьому новаторський підхід Мельниковича до справи не став не заміченим в інженерних колах району. На запрошення директора сусіднього – в Ільниці – Закарпатського заводу вузлів та деталей мастильного обладнання І. І. Явтушенка він очолив технологічну службу заводу, а при наступному, В.М. Корпошові, посів посаду головного інженера підприємства. З гордістю називає модернізовану ним конструкцію уніфікованого мастильного Насоса С-23М у модульному виконанні та нову конструкцію Реле контролю мастила, на яке отримав авторське свідоцтво на винахід.
Вже інший директор на той час, із Іршавського абразивного заводу – В.А.Карабіньош запропонував йому посаду головного технолога. Погодившись, Михайло Мельникович і тут теж зумів реалізувати свій творчий потенціал. Із найбільш помітного і пам’ятного: розробка та впровадження друкованих кольорових етикеток на абразивних кругах, які до цього не застосовувались; уніфікована система пакування продукції із застосуванням картонної тари та пакувальних стрічкок з логотипом заводу. Все це покращило маркетинг продукції і на той час, по цих параметрах наблизило її до європейських стандартів. Також в співавторстві з заводськими колегами і науковцями УжДУ отримав Патент на Абразивну масу для виготовлення відрізних абразивних кругів. Це дозволило покращити технологічність процесу, ефективність інструменту і застосування дешевших компонентів.
На кожному із трьох машинобудівних підприємств, на яких доводилося трудитися Михайлу Миколайовичу, він відзначався новаторським підходом до справи. В цілому економічний ефект від всіх пропозицій та нововведень Михайла Миколайовича, 350 тисяч карбованців. Сума на ті часи – більше ніж значна. Мало хто із тих, хто, так чи інакше, вважав себе приналежним до цеху раціоналізаторів і сягав подібних результатів.
Горбачовська перебудова радянсько-партійної системи та планової економічної моделі застала його у колективі Абразивного заводу. Ймовірно, саме на цьому життєвому етапі Михайло Миколайович, людина середнього віку, обпікшись на кількох спробах зайнятися бізнесом, або більш правильно це буде назвати, – комерцією, не одразу, але паралельно із роботою на промисловому підприємстві вирішив створити громадську організацію, яка стала провідником у життя району нового. І Михайло Мельникович заснував ГО «Агентство регіонального розвитку Іршавщини».

Прокоментуй!

Ваш коментар