Версія для друку Версія для друку

МЕРЕЖИВО ЦІКАВОЇ ЖІНОЧОЇ ДОЛІ

На її життєвому горизонті закрасувався гарний ювілей – 90-річчя. Про такі благословенні роки Олена Юріївна Лендєл з Іршави могла хіба що мріяти. Примхлива доля ніколи надто не пестила її, а навпаки – підкидувала різноманітні випробування. Та жінка завжди трималася мужньо, впевнено долала різні перешкоди, не залишаючи місця для відчаю, хоча підстав для цього вистачало. Вона й нині, у такому поважному віці, не розгубила почуття гумору, що аж ніяк не може не захоплювати.
Її дитинство минуло в мальовничому і загадковому селі Великий Раковець. Бувало, просто не могла натішитися красою цього благодатного краю. Тут все таке знайоме і близьке. Саме в рідному селі топтала стежки до місцевого колгоспу, в якому й здобула свій перший трудовий досвід. Образно кажучи, там скуштувала нелегкого колгоспного хліба. Роботі вимагали віддаватись сповна, а оплата праці була мізерною. А молодій дівчині кортіло одягатись, враховуючи певні віяння моди, тратити на себе більше коштів. Тому довго в колгоспі вона не затрималась. У пошуках кращої долі подалась в Іршаву. Тут влаштувалась працювати на меблеву фабрику. Доводилося важко, адже мала справу із прийманням деревини на раму. Аби заробляти якусь копійчину, трудилася в поті чола, не зважала на значне фізичне навантаження. Наступним місцем роботи стала Іршавська бавовняно-ткацька фабрика. Відчула, що це – її стихія, яка гордо несе на крилах душевної насолоди. Жінка була спрагнена до самовдосконалення. Як про фахівця про неї дзвінко лунала добра слава, наче пісня з потужних колонок. Олені Юріївні сидіти без роботи ніколи не довелося. Її старання і талант помітив також тодішній директор Іршавського комбінату побутового обслуговування Василь Васильович Лізинець. Він радо, без зайвої паперової тяганини, взяв жінку працювати до себе в ательє. Досвідчена швачка робила все на совість. Траплялося, що шила одяг і вдома. Не раз, бувало, чувся в хаті перестук швейної машинки, який розривав нічну тишу. Роботі в ательє жінка віддала кілька років свого життя. І займалася б ще й далі улюбленою справою в цьому закладі, якби не хвороба, через яку все й полишила. Але продовжувала шити вдома.
Приємний спогад про знайомство з чоловіком змусив зазвучати в серці жінки нотки високого пориву. День їхньої зустрічі вона пам’ятає так чітко, наче це було вчора, а насправді відтоді минули десятки років. Олена Юріївна мала чудову вроду, тому залицяльників вистачало. Якось з роботи до будинку, в якому винаймала кімнату, її провів Юрій Іванович. Він вразив своєю щирістю, людяністю і добротою, був напрочуд врівноваженим. Між серцями молодих людей проскочила іскра кохання. Трохи позустрічались і зіграли весілля. Жили, як то кажуть, душа в душу. Чоловік на неї ніколи не підвищив голос, не дозволяв собі ображати її. Вона називає його просто золотим. Юрій Іванович трудився на Іршавському винзаводі, де за сумлінну працю отримав чимало нагород. Розповідаючи про нього і показуючи ці відзнаки, які береже, як зіницю ока, жінка прикладає їх до тріпотливого серця, затамовуючи подих. Надто вже гріють приємним спомином душу. Її чоловік також кілька разів був депутатом Іршавської селищної ради. Завжди належно піклувався про свій виборчий округ. Не раз очищав його від сміття за власний кошт. Та, на жаль, у 1978 році Юрія Івановича не стало. Він у молодому віці покинув наш світ. На плечі Олени Юріївни звалилося все: і заробити гроші, і в хаті лад наводити, і про дітей дбати. У скрутні часи їй допомагали різні люди. До тих, чию підтримку завжди відчувала, належить і нинішній міський голова Степан Бобик. До речі, жінка разом з чоловіком народили двох донечок Ольгу та Любов. Тепер вона має двох онуків та не може натішитися трьом правнукам. Це справді невимовна радість і незбагненне щастя.
Не втримався і запитав у неї про секрет довголіття. Каже, що Бог милосердний подарував їй такі прекрасні роки за щирі молитви й самовіддану працю. Тут у розмову втрутилася внучка Любов, яка додала, що бабуся їсть чимало фруктів, а також п’є багато рідини: чай, воду, молоко. До слова, молода жінка – творча натура. Вона чаклує зі словом, пише вірші.
Тепер довгожителька пересувається з допомогою палички. Зізнається, що ноги не дуже слухаються, та й сили вже не ті. Просить Бога, аби не впала у неміч.
Задивляєшся у мудрі очі Олени Юріївни і усвідомлюєш, що ті 90, які їй виповняться 29 січня, -- то не просто цифра. Це щось значно більше, яке з усією повнотою до певного віку важко дається розумінню. Безперечно, на свою адресу ювілярка прийматиме букет теплих привітань і побажань. Нехай ця жінка цікавої долі стане об’єднуючим ланцюжком для всіх рідних і близьких, живить їх своєю любов’ю та багатим життєвим досвідом.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ.

Прокоментуй!

Ваш коментар