Версія для друку Версія для друку

ІВАН МИХАЙЛЮК: «Спочатку я працюю на ім’я, а потім воно – вже на мене»

Ознайомившись трохи із біографією цього підприємця, розумієш, що він торував собі шлях у науку, мав стати чистокровним представником інтелігенції. У середині дев’яностих років минулого століття закінчив факультет прикладної математики Львівського університету ім. Івана Франка. Відтак навчався в Києво-Могилянській академії. Потім був економічний факультет та аспірантура у вже згаданій львівській альма-матер. За плечима також і викладацька робота. Та в один прекрасний момент обставини життя пробудили в ньому економічне мислення та підприємницьку жилку. Однак це не заважає тому, що інтелігентності цьому бізнесмену не позичати і зараз. У бізнесі працює вже близько двадцяти років. Наразі є власником будівельного торгового центру «Дім дрім», де має роботу тридцять п’ять чоловік. Нещодавно за чашкою чаю поспілкувалися з ним про се, про те. Він розповів про свій старт як підприємця, поділився цікавими думками на економічну тематику. Про все це йдеться у поданому нижче інтерв’ю.

– Іване Івановичу, як ви почали займатися бізнесом?
– У цю сферу я потрапив зовсім випадково. Все закрутилося, коли навчався в аспірантурі при економічному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка. Мав тему наукової роботи «Матмоделі в економіці. Інвестиційні проекти». Для різних організаційних моментів її захисту потрібні були чималі кошти, яких на той час я не мав. Тому вирішив, як кажуть, теорію втілювати в практику. Зробив аналіз, яка галузь має серйозний потенціал. Нею виявилося будівництво, тому досліджував цю тему в інтернеті, ходив на різноманітні курси. Вивчав, що необхідно роздрібним покупцям, їздив по фірмах і цікавився, що і кому з них потрібно. Шукав тих, хто торгує тим чи іншим товаром. На той час взяв двадцять квадратів приміщення в Довгому під магазин. Тоді я чітко зрозумів, що спочатку я працюю на ім’я, а потім воно – вже на мене. Як трохи розкрутився, у 2002 році від райспоживспілки взяв в Іршаві в оренду колишнє приміщення продбази. Отже, інтенсивніше почав займатися власною справою на районному рівні. Паралельно я ще якийсь час викладав у Довжанському вищому економічному коледжі ім. Якуба. Але, трохи згодом зрозумівши, що у житті більш наполегливо потрібно займатися однією справою, викладацьку роботу все ж полишив. За кілька років діяльності на колишній продбазі ми там постійно розширювалися. Дійшло до того, що вже просто фізично не було можливості далі це робити. Тоді я вирішив побудувати будівельний супермаркет європейського зразка. Так у грудні 2007 року на околиці міста і відкрився торговий центр «Дім дрім». Як розумієте, наукову роботу я так і не захищав, але зате став бізнесменом, про що не жалкую.
– Очевидно, що для започаткування будь-якої справи потрібен стартовий капітал. Де ви його взяли?
– Я починав як посередник. Для початку сформував потужну базу даних як покупців, так і торговців. Брався за виконання великих замовлень. За рахунок цього «виїжджав». Коли вже працював в районному центрі, на колишній продбазі, то почала діяти доволі ефективна система кредитування. За одну добу оформляли кредити під дуже нормальні відсотки. Також вийшов на велику дилерську фірму, яка давала кредити. Це все відчутно виручало. Звісно, страшно було, бо доводилося багато чим ризикувати, але така в будь-якого підприємця доля.
– З цим зрозуміло. На ринку будматеріалів на Іршавщині працює низка бізнесменів. Чим ви відрізняєтеся від конкурентів?
– Ми завжди говоримо про якість та правильність використання матеріалу. Не продаємо неякісний товар та надаємо повний спектр сервісу. У нас найбільший вибір товару в одному місці: від матеріалів стартового будівництва і до фінішних. Маємо індивідуальний підхід до кожного покупця. Усі матеріали у нас зберігаються згідно з прописаними вимогами. Ціна товару відповідає якості. Наші конкуренти не в змозі з нами боротись, тому розповсюджують чутки про те, що в «Дім дрімі» зависокі ціни. У цьому контексті мені пригадується доволі відома фраза: « Я не настільки багатий, щоб купувати дешеві речі». Наведу яскравий приклад. Масово продають сумнівної якості пінопласт для фасадів без етикеток. Такий товар прослужить максимум сім років. Потім його знову доведеться міняти, витрачати кошти на новий та на відповідні роботи щодо його встановлення. Подібні, грубо кажучи, одноденні матеріали пропонують підприємці-торгаші, які думають про те, аби лише продати. Їм байдуже, які наслідки від цього клієнт матиме завтра. Тому кажу, що до нас краще один раз прийти і переконатися в ефективності підходів до роботи, ніж десять разів почути різні домисли.
– Іване Івановичу, ви багато співпрацюєте з різними людьми. Що в них найбільше цінуєте?
– Якщо говорити про партнерів, то найбільше в них ціную стабільність, розуміння різних ситуацій і схильність до компромісу. Безпосередньо співпрацюємо з багатьма заводами України. А також маємо вихід на фірми Польщі, Угорщини, Голландії, Німеччини, Франції, Італії.
– Якоюсь мірою повернемось знову до теми людського фактору. Бізнес – це багато нервів, недоспаних ночей, різних ризиків тощо. Але ж багато хто заздрить добробуту підприємця. Як ви до цього ставитеся?
– Якщо це біла заздрість, то я таке сприймаю нормально, адже кожна людина має право на свою думку. От людей, які по-чорному заздрять і нічого не роблять, не розумію. Стараюся не звертати на них уваги. Особисто я радію за досягнення інших. Чим більше буде успішних і багатих, тим краще. Впевнений, що це позитивно відіб’ється і на моєму бізнесі.
– Які соціальні проекти реалізовуєте? Мається на увазі, допомогли, приміром, будувати спортзал, десь ще в чомусь підсобили…
– Є багато проектів, якими потрібно займатися. Чим можу, завжди допомагаю. Але не маю звички на цьому акцентувати увагу. Не потрібно таких речей афішувати. Це – моя особиста думка.
– Ви не один рік в бізнесі… Коли були найбільш сприятливі часи для його розвитку?
– Пік розквіту економіки припав на 2005-2008 роки. У цей час ефективно працювала банківська система, були доступні кредити під низькі відсотки, люди могли вкладати в довгострокові проекти, інвестували кошти в українське виробництво, яке на той час знаходилось на високому рівні. Стали доступнішими якісний товар та зовнішній ринок. Якщо ти тоді не гаяв часу, то міг непогано заробляти. Гадаю, що такого періоду вже не буде. Багато хто після 2008 року не витримав конкуренції за рахунок неефективного менеджменту.
– То чого саме підприємцю бракує зараз?
– Насамперед не вистачає відкритих, однакових, образно кажучи, правил гри для всіх. Звісно, це мало б бути обумовлено на вищому законодавчому рівні. Я – прихильник здорової конкуренції, адже монополізація – це шлях до утопії.
Хочеться також стабільності в державі. На жаль, сьогодні спостерігається і відтік професіоналів, які їдуть працювати за кордон. Тут охочим поїхати на такі заробітки я радив би все ж підраховувати доходи і видатки за рік, а не місяць. Всім нам цей складний період просто потрібно пережити.
– Ми живемо в Україні, а в нас на ринку усе прив’язують до курсу долара. Вас це не дратує?
– За двадцять років роботи в бізнесі вже маю імунітет (сміється). Кожного дня переглядаю курс долара, адже співпрацюємо із закордонними фірмами. Підприємець змушений закладати курсові ризики. Якщо раніше будував плани на рік, то зараз роблю це тільки на квартал. Найгірше те, що від таких різких коливань курсу долара найперше страждає клієнт.
Погоджуюсь, що прирівнювати все до курсу долара – це, можливо, неправильно. Міркую з тих позицій, що у доларах у нас не можна продавати. Це регулюється відповідним чинним законодавством. Тому найкращий вихід – це піднімати українське виробництво, що нівелює залежність від курсових коливань валюти.
– Кажуть, що у нашій державі багато що вирішується через хабар. Як ви це прокоментуєте?
– Однозначно, що до цього явища ставлюся негативно. Я ніколи не брав хабаря. Власні справи теж намагаюся вирішувати іншими, прийнятними способами, які є в арсеналі підприємця. Вочевидь, якусь оцінку цьому давати не маю права, бо це справа правоохоронних органів.
– Пам’ятаю, що кілька років тому ви були депутатом районної ради. Що це вам дало і чи не маєте наміру зараз кудись балотуватися?
– Мені це дало багато що. Я був головою бюджетної комісії. Зрозумів, як робиться бюджет. Познайомився і працював з багатьма хорошими людьми. Депутатам багато цікавих проектів тоді вдалося реалізувати. Я горджуся тим, що тоді змогли зберегти пожежну частину в Довгому у такому вигляді, як була.
Важко однозначно сказати, чому не йшов на наступний термін. Звик просто нести відповідальність за свої вчинки. А в депутатській роботі мало від тебе залежить. Тут спрацьовує дуже багато політичних моментів, які часто-густо домінують над здоровим глуздом та економічною доцільністю. А хочеться, аби відстоювалися інтереси жителів Іршавщини, громадян нашої країни.
– Без сумніву, ви – дуже зайнята людина. Коли знаходите час для сім’ї?
– Це дуже болюче для мене питання. Вільного часу обмаль, а хотілося б його більше приділяти для сім’ї, адже розумію, що дітям потрібен батько. Тому стараюся кожну неділю провести разом з дружиною і дітьми.
– Яким вам бачиться майбутнє вашого бізнесу, скажімо, через три роки?
– Я – оптиміст. Маю чимало задумів щодо реалізації багатьох проектів. Є команда, з якою їх можна втілити в життя. Гадаю, що все складеться якнайкраще. Керуюсь таким принципом, що спочатку потрібно робити, а потім говорити. От зустрінемось через три роки, то про все розповім. Головне, аби було здоров’я і мир у державі, а все інше зробимо самі.

Розмову вів
Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар