Версія для друку Версія для друку

«ТОМОС» – «НОВОМУ ЖИТТЮ»

Здається, середній вік життя в нашій країні трохи-трохи тільки перевищує 72 роки, хоча, за статистичними даними, у 2013-ому він становив 71,37 року. Так уже склалося, що Іршавська районна газета «Нове життя»не те, що вклалася у це українське вікове прокрустове ложе. Але й трохи перевищила його. 29 грудня 2018-го року її випуск під №52 (8082) увійде в історію краю, як завершальний, чиє літочислення започатковане місцевою радянською владою 10 жовтня 1946-го року.
Сьогоднішнім числом товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Нове життя» приймає естафету від своїх попередників. Не викреслюємо, але при цьому й огульно не засуджуємо пройдений ними та вже й нами шлях, хоча складних і не завжди приємних ситуацій журналістський колектив пережив чимало. Як правило, діставалося від влади. Від кого ж іще. Їх по вінця вистачало кожному поколінню. Історія заслуговує, аби колись більш докладно висвітлити постаті хоча б найбільш примітних із журналістської когорти за сім десятиліть.
Минулого року ми «розлучилися» із владою. Це, як і в сім’ї: навіть при взаємному бажанні – процес болісний. До честі сторін, обійшлося. Як говорять у народі, без битки.
Тим не менше, нам доведеться, як писав класик «по краплині вичавлювати із себе раба». Сподіваємося, дорогий наш читачу, що нам це вдасться. Безумовно, з Твоєю допомогою.
Вийшовши з-під опіки влади, редакція абсолютно не налаштована на інформаційну блокаду «батьків-засновників». Тепер наші взаємини будуватимуться чисто на бізнесовій основі: як із будь-яким читачем, будь-яким підприємством тієї або іншої форми власності. Не ми такі, світ такий. При цьому однак, ми запевняємо нашого шановного читача, що дотримуватимемося того принципу, який у приватній бесіді головному редактору висловив один статечний чоловік, трудяга: «Відколи мені очі зав’язалися, біді буду терпіти, а несправедливості – ниґда». Це ми обіцяємо.
Ми не просимо, як стало звично для більшості загалу, ми пропонуємо ділове партнерство. Ми відкриті для кожного і всіх, за винятком того, хто переступає редакційний поріг із каменем за пазухою.
Якщо вже зайшла мова про каміння, то ми виступаємо за те, щоб настав час збирати його, робити ці дрібні камінці і масивні глиби наріжними каменями спільного майбутнього. З них редакційний колектив разом з Вами, дорогі читачі, збирається звести будову взаєморозуміння, поваги, справедливої оцінки за зроблене.
У цій будові вікна із прозорим склом, без занавісок, через які видно все довкруж, але так само готові підставити пильному, щирому погляду власне обличчя, наші груди і плечі та руки.
Добра, знайома Вам листоноша переступить стару або модерну хвіртку і відкриє якщо не нове у світі малого і милого нашого району, то свіжий ракурс знайомих фактів, подій, тенденцій у стрічці новин.
Залишаючись незмінними прихильниками традиційних ЗМІ, ми робитимемо спроби реалізувати творчий потенціал колективу, в тому числі і із залученням партнерів у сучасному інформаційному просторі.
Ми не ідеальні, але сподіваємося, що є речі, які в ідеалі об’єднують всіх порядних людей, а, значить, є спільне у нас для об’єднання.
Ми навчимося цінувати і оцінювати слово.
За останній час ми виробили деяку частину своїх передплатників. Поде-хто саркастично (єхидно) зауважує нам про певний соціальний статус наших передплатників. Мають на увазі – пенсіонерів. Та не забуваймо, що, по суті, це кожен четвертий житель району, а якщо підійти з іншої сторони, то їх тільки на 4 тисячі менше, аніж дворогосподарств у районі. В ідеалі, якби це співпало, то ми б жили і не тужили та не «обтяжували» шпальти районки. Нехай би і так. Але ж і вони заслуговують нашої з вами всіх спільної уваги. При цьому абсолютно щиро сподіваємося, що редакційні втрати у передплаті – це не тому що «новинка» стала нецікавою, а через те, що не вистачає на вкрай необхідне: хліб, дітям на навчання, оплатити комунальні послуги та й не забути за чорний день. Та ми віримо – буде і на нашій вулиці свято, і завершиться чорно-біла полоса в житті, та засяє всіма барвами веселки життя у жителів краю, а вітак – і шпальти «Нового життя».
А відтак пропонуємо зворотній зв›язок: чекаємо Твоїх листів, традиційних – на паперових носіях та електронних, дзвінків і навіть безпосередніх зустрічей.
Ми реально дивимося на світ і цілком усвідомлюємо, що ми не єдине для Вас, читачу, джерело інформації, але небезпідставно сподіваємося (надіємося) що, якщо не єдиним, то все ж справді одним із основних.

Головний редактор газети
Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар