Версія для друку Версія для друку

ВІРОЮ І ПРАВДОЮ СЛУЖИТЬ БОГУ І ЛЮДЯМ

Цю сторінку із життєпису о. Олександра варто розпочати із того як він, студент третього курсу юридичного факультету Ужгородського національного університету, прийняв рішення стати священнослужителем. Як і переважна більшість сільської молоді, Олександр Ряшко, окрім домашньої роботи, постійно допомагав батькові у його професійній справі. Того літа Іван Михайлович Ряшко налагоджував систему опалення у православному соборі в Хусті, де владикою був земляк із Приборжавського, преосвященний архієпископ Мефодій. Перебування цих двох чоловіків із родини Ряшків під благодатним омофором дало свої доволі таки несподівані результати.
Владика відзначив у молодому своєму землякові не тільки старанність при виконанні сантехнічних робіт, але й особливу ревність при присутності на службі Божій. Тож із часом запропонував молодому хлопцеві прислуговувати йому іподияконом. Що, до речі, було з великою радістю, хоча й не без певної перестороги перед такою відповідальністю, сприйнято. Наступним цілком свідомим і логічним кроком стало переведення студента Олександра Ряшка на заочне відділення юридичного факультету УжНУ, який водночас став семінаристом.
Ні один, ні другий крок не був безвідповідальним і випадковим у виборі освітнього закладу. Ще юнаком Олександр Ряшко дізнався: значення його імені на старогрецькій мові – захисник, людина. Отож, десь підсвідомо, обравши юриспруденцію, бачив себе, скоріше всього, у ролі адвоката. Тепер, не відкинувши ту первинну сутність імені, лише додає, що захищаючи людей у цьому грішному світі перед Всевишнім, постійно відчуває, що і сам отримує від них захист. Бо ж сказано у Святому письмі: «Якою мірою мірите, такою відмириться вам».
– Для мене і цей вибір – священицького служіння – є своєрідний захист кожного зі своїх прихожан перед Господом, – ділиться своїм життєвим і християнським кредо о. Олександр Ряшко. – Стоячи перед олтарем, я знаю: переді мною – тільки Бог, і незалежно, скільки там за мною у храмі, одна людина, троє, сотня чи тисячі, як у великі свята – Різдво, Великдень, Покрова Пресвятої Богородиці, Святого Миколая Чудотворця.
Одним із головних його надбань за роки послуху – надзвичайна зібраність.
− Зібраність мусить бути, − наголошує о. Олександр Ряшко, − інакше – розсіяність. Твердо переконаний: розсіяність при молитві – гріх, а значить – молитва не принесе плоду.
Отож, і відповідальність така ж щоразу.
Відповідальність! Молитва! І віра!
Віра. Без неї – нічого.
Своїх трьох доньок – Надію, Ганну, Соломію – змалку привчив починати день із молитов «Отче наш» і «Вірую». Вважає – так само мав би чинити кожен ревний православний християнин. Вірить і знає – інколи тільки щира молитва з вірою у Бога піднімає на ноги тих, у чиє виздоровлення не вірили не те що лікарі, а навіть рідні, чия безмірна надія – до останнього подиху. Суто із етичних міркувань не згадуватимемо ім’я земляка, якому о. Олександру довелося, так прийнято перед смертю, провести соборування (єлей). На життя того чоловіка вже не сподівався ніхто. Якою ж була велика радість самого священика, коли через деякий час побачив того у храмі на богослужінні.
О. Олександр пам’ятає кожного прихожанина. І, що доволі рідко для теперішнього часу комп’ютерних технологій, веде живий щоденник. Там записані його перші, тоді ще молодого священика, вінчання, хрестини, причастя. За майже двадцятилітнє його служіння довелося бачити всіляке. Звик не дивуватися як високим проявом духу і промислу Божого, так і курйозам, а траплялося і таке. Не буває так, щоб ішов до храму чи до кого-небудь додому і непідготовленим.
Той чин для нього незмінний у своїй величі і значимості: як тоді, коли молодою людиною, отримавши сан священнослужителя, співслужив із о. Василієм Резніченком та мав у його особі хоча й суворого, але мудрого наставника. Вважає: таких навчителів мали б мати за щастя всі молоді священики.
Подібне твердження з його вуст має свій ціннісний вимір. Адже вже тепер у настоятеля є свої підопічні, учні: йому допомагають юні і іподиякони вже п’ятого покоління. А із першої генерації – четверо мають священичий сан.
Священик о. Олександр Ряшко говорить з відзнакою не тільки про тих, хто став на нелегку стезю служіння Вірою і Правдою Богу, людям за ним, але і віддає належне тим, хто цю свічку ніс і до цього часу несе, а ще й за тих, кому це належатиме. Несподівано о. Олександр серед уже згаданих священнослужителів і монахів, всього їх, виходців із Приборжавського, тридцять чотири, наводить ім’я засновника Приборжавського Свято-Серафимівського православного жіночого монастиря, ієромонаха Гермогена (Скунзяка). Цей мученик за віру був вуйком матері священика Марії Юріївни Ряшко.
Можливо, здалося у тихій світлиці, де на ликах святих на іконах тільки відблиски полум’я трьох свічок, а тихий голос по-особливому тепло звучав при згадуванні материнського імені – Марії Юріївни та ще Преосвященійшого владики Мукачівсько-Ужгородської єпархії митрополита Феодора. Владику – за духовну підтримку, молитовне єднання.
Чимало зі зробленого особисто священиком, громадою в Приборжавському мало благословення і було освячено особисто митрополитом Феодором. У ряду таких здобутків є недільна церковна школа. По суті, це цілий комплекс, який несе в собі духовну, соціальну, культурну і матеріальну складову. Проводячи реконструкцію будівлі колишньої фари, за настійливої позиції о. Олександра, громада максимально дотрималася первісного вигляду архітектури будівлі. Додати варто хіба ще художнє оформлення родиною митців Івана Юрійовича Ісака, учня закарпатського геніального різьб’яра Василя Свиди, іконостас якого по сьогоднішній день прикрашає Свято-Покровський храм у селі, що колись прикрашав Приборжавську стару церкву, тепер розміщений у недільній школі. Священик надзвичайно вдячний всім громадянам села та кожному дарителю, хто дав до школи автентичні речі.
Кожен із прихожан Приборжавського Свято-Покровського храму, що належить кількатисячній сільській громаді, може по-своєму розповісти про нього – свого настоятеля. У нас вийшла така новела після кількагодинного спілкування.
Прощаючись, о. Олександр попросив привітати колектив редакції із Новорічно-Різдвяними святами та побажати її працівникам і всім жителям краю щасливого довголіття, здоров'я і миру у родинах та в цілій країні.

Михайло Ісак.

Прокоментуй!

Ваш коментар