Версія для друку Версія для друку

Людина щирого серця

У 1975 році Михайло Михайлович Юрина вирішив стати священиком – служити Богу і людям.Його вибір був не випадковим: багато хто в районі знав благочестиву сім’ю Юринів з Осою – чудових батьків, розумних, вихованих 4 синів і доньку.
Дуже таланить, коли на життєвій дорозі зустрічаєш таких людей, як отець Михаїл. Ще в далекому 1981 році на зупинці у напрямку до Сільця іршавчани помічали авто, яке обов’язково зупинялося, і дуже ввічливий привабливий чоловік пропонував підвезти. Якось я навіть простягнула йому дрібні гроші, а він, чарівно посміхаючись, побажав: «Хай вас Бог оберігає!».
Так склалося в житті нашої сім’ї, що всі радощі і біди ми завжди ділили із отцем Михаїлом. Пригадую, у 1991 році у нас народився син. А хрестити дитину випало на Світлий Великдень (батечко навчався у Москві, а 1-2 травня – державні вихідні). До кого звертатися? Правду кажучи, на думку прийшов безвідмовний отець Михаїл Юрина. І справді, відслуживши Великодню Божественну літургію у Великих Ком’ятах, отець Михаїл охрестив ще й трьох наших дітей.
6 жовтня 2009 року раптово помирає наша донька, а вдома у нас великий ремонт. Ледь прийшовши за допомогою сусідів до свідомості, знову звертаємося до свого душпастиря: що робити? Через півгодини зустрічаємося в автомобілі отця Михаїла та отцем дияконом Іваном. Протоієрей по-християнськи розрадив, розповів про всі організаційні заходи, підказав, де і що необхідно замовити, погодили час проведення Служби Божої, Псалтирі тощо. Велике горе нашої сім’ї було бодай трохи, зменшене через ту величезну підтримку і честь, надані нам нашим священиком.
Та всіх душпастирських діянь отця Михаїла, спрямованих тільки до нашої родини, і не згадати. Адже була ще важка, здавалося б, невиліковна хвороба чоловіка. І Службу Божу отець Михаїл відслужив за власною ініціативою та свого брата Василя Михайловича.
Чомусь так складається у людському житті, що більшість віруючих звертаються до Бога особливо тоді, коли важко. Два роки томуя захворіла. Відчула потребу поспілкуватися із священиком (на той час проживала в Ужгороді). Що ж робити? Знову зателефонувала до отця Михаїла, і, знаючи, що його син – отець Олександр є настоятелем храму Усіх Святих в Ужгороді, попросила допомоги. Перший раз потрапила до отця Олександра ще вкрай слабка (щоб пройти одну зупинку, викликала таксі). Згодом на наступних Службах Божих почувалась все краще і краще. Я тоді переконалася, що отець Михаїл є не тільки батьком отця Олександра, а і його духовним наставником.
Намагаюся Службу Божу без поважної причини не пропускати, бо почуваюся в храмі Божім здоровішою не тільки душею, а й тілом. Отче Михаїле, здоров’я Вам, наснаги на дорозі служіння Богу і людям.

Наталія ГЕЦКО,
прихожанка Свято-Іллінського храму м. Іршава.

Прокоментуй!

Ваш коментар